Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

ГЛАВА 24 НІНА

      Я думала, що під його пильним поглядом з сорому просто згорю. Щоки палали, серце шалено колотилося, як у дурного зайця, що з переляку виграв марафон, але на фініші ледь не здох. Боялася очі на хрещеного підняти, лише уважно слухала, як він по  телефону домовлявся з якимось  Дімою, що привезе мого батька на сеанс по лікуванню спини. Так і зрозуміла заочно, що батька схопив радикуліт. Застрибнула у дядькову машину, втислася у шкіряне сидіння й мріяла стати невидимкою. Всю дорогу їхали мовчки. Те, що дядько Рома хвилюється й знервований, видавала його лайка на адресу недолугих  водіїв на дорозі. І якщо раніше, коли я  була на тому боці барикад, тобто в лавах пішоходів, то не зовсім розуміла водіїв, тепер же я якраз розділяла позицію «накупляли прав за сало» «відібрати права й віддати чортовій бабусі» або «викрутити руля і здати  тачку на запчастини».

—    Ну куди він поперся? Возом керувати, а не такою дорогою тачкою! – лаявся мій хрещений і я посміхалася. – Коли вже на дорогах стане менше ідіотів?  От вийти да грюкнуть по його дурній макітрі! А це не він… - розгледів, що за кермом жінка. – І телефон у руках. А нігті вона там по ходу фарбувати не збирається? Брови вищипувати?  - наздогнав на світлофорі, опустив  бокове скло й покрутив біля скроні, показуючи водійці, що не схвалює її поведінки – шарахання з однієї смуги в іншу перед самим носом машини, що їде ззаду.  Знахабніла дамочка показала середній палець.  Дядько лише посміхнувся й нічого не зробив. Підозріло.

—    І ти  не наздоженеш, не виматюкаєш, ти пробачиш їй, що спочатку підрізала, а потім фак тикає? – вирвалося у мене.  Це було так не схоже на нього. Відповідь все розставила на свої місця:

—    Життя її наздожене у вигляді штрафу. А я життю допоможу, пришлю Сашці трошки роботи. Пам’ятаєш,  Олександра  Володимировича, такого огрядного чоловіка, що минулого року  влітку сома спіймав? Начальник ДАЇ  Києва вже, отак піднявся.   Однокласник. На відеореєстраторі у мене лишився її номер автівки із записом усього, що леді навитворяла. Доведеться трошки заморочитися, але у дами будуть  проблемки. Можливо, тато  чи чоловік тачку відберуть хоча б на деякий час. Зараз у мене більш нагальні справи, ніж вчити  гарним манерам цю козу.  До речі, Серьога угомонився  з машиною чи ні?

—    Та начебто  мовчить,- ледве ворушила язиком, вдаючи, що дивлюсь на дорогу, а сама боковим зором – на дядька Рому. Подобалася мені його врівноваженість, вміння виставляти у житті пріоритети.  Шкода, що між двох понять «дружба» і «кохання»  він обирає перше.   Я б і знаку «дорівнює» раділа. Для батька готовий на друзки розбитися, а я для нього усього лише «мала».

—    Оце і насторожує, що мовчить. Рано замовк.  Може, не хоче до весільної подорожі нагнітати обстановку?- міркував вголос. – Ти там акуратно на дорозі.  І коли що, дзвони.

—    Ага,- обіцяла, бо  розуміла, що після тата він у мене найрідніший по-любому.  

 Батька скрючило добряче. Він приїзду дядька Роми чекав, немов пришестя Спасителя. В душі я навіть раділа (каюсь, егоїстка), що  вони з Світланою Леонідівною не поїдуть вже у той Китай.

—    А можна, я з вами? – захотілося бути корисною.

—    У тебе теж проблеми із спиною? Мала, Діма масажі не робить. Він серйозні вавки лікує. А тобі в універ не треба, часом? – блін, і чого він мене  відфутболює раз у раз. Поводиться, як з дитиною, що нашкодила.

—    Не треба! Сесія, завтра іспит. Може, допомогла б чим? – старалася бути милою й корисною.

—     Допоможеш, якщо сидітимеш вдома і готуватимешся до іспиту. Ану, вразь якогось професора, щоб від твоїх знань у нього окуляри  на лоба вилізли й він медаль тобі захотів дати. По кухні пошелестіть удвох з сестричкою, може, чого смачного зварганите, - намагався завантажити нас з Танькою певними обов’язками. Ща-а-а-с!

—     Там повний холодильник їжі, з  весілля лишилося.   Просто нехай нагріють, - встряла Світлана Леонідівна, пильно розглядаючи то мого хрещеного, то мене. Вона не наважилася спитати, яким дивом зранку мене привіз дядько Рома, але в очах це питання  просто кричущими червоними літерами було витатуювано. Я була з цього приводу цілком спокійна, бо дядько Рома ще в машині  «легенду»  причини моєї ночівлі у нього склав, на всяк випадок, якщо раптом спитають тато з мачухою. Але батьку було не до того, а мачуха мені вкрай делікатна трапилася.

—    Щоб я тебе ще послухала коли? – напала на Таньку зразу, як тільки переступила поріг кімнати. Зла була на себе, на хрещеного, на весь світ.

—    А шо? Не вийшло? – Танька сиділа по-турецьки на ліжку, гризла яблуко й одночасно граніт науки у вигляді товстелезного підручника.

—    Ні! – категорично заявила й  гепнулась поруч.

—    А чо? Тебе всю ніч не було,  я думала – все в ажурі. Він тобою хворий, ти від нього фанатієш, допінг був прилічний, по феншую все сходиться… Чи ти погано старалася?

—    Навіть якби я перестаралася, результат був би аналогічним. Каже, що  п’яний з бабами не спить. Повір, такою ідіоткою я себе ніколи не почувала. За мною завжди хлопці бігали, але щоб я сама  просила у сусідки ключ, як шпигун прокрадалася до розлученого чоловіка в спальню, роздягала  сплячого мужика й сама пропонувала себе, а він  казав: «Тікай з мого ліжка, бо стукну!» - це просто крейзі! Навіть не вірю, що то все я робила.

—    Облом… - підсумувала Танька й закрила книжку.

—    Не те слово… - погодилася.- Так і хочеться відмотати плівку життя до вчорашнього вечора.

—    Не переживай,  наші предки звалять у Китай, ми йому влаштуємо Варфоломіївську ніч. Повстання гугенотів точно…

—    Не вийде. Він зрозумів, як я в хату потрапила, тому ключ у сусідки забрав. І взагалі - нічого не буде. Все! Я не стану ще раз принижуватися. А наші можуть з такими проблемами нікуди взагалі не звалить, тоді він у свою Австрію почеше, давно милиться. Або ще куди. Довго йому чи що?

—    Та наші предки в той Китай і рачки поповзуть. Я читала програму. Шикардос! І моя маман  рішуче налаштована. Я б на твоєму місці вчилася, як треба. За місяць мужика охмурила і в РАГС відтягла. Ні, він сам побіг і її потіг. А що вони вночі творили, ти таке пропустила. Диван у залі зламали. Ти думаєш, чого у твого баті радикуліт схопив? У завоюванні принца головне стратегія й тактика. Пам’ятаєш, мені Гіркін подобався?  - згадала баба, як дівкою була. Того Гіркіна вже два місяці як в універі немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍