Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

– Готові! – відповіла Кора за всіх, перекинувши через плече розкішну грубу руду косу.

Одночасно з цим слуги підігнали коней – усього вісім різномастих жеребців. На перших трьох одразу заскочили Ірвіс, Кора й Метлін, іще двох Еллі подумки приписала Інґвару й Утреду, залишилися ще троє.

– Цей твій, – кивнув Хродґейр на розкішного вороного коня, якого Борґ підвів до Корнелії.

– Е-е-е, – розгублено протягнула та, перевівши погляд з тварини на лорда, – схоже, у нас проблеми: я ніколи не їздила верхи.

– Тоді поїдеш зі мною, – не розгубився безсмертний і спритно заскочивши на свого коня, простягнувши дівчині руку.

Її Високість завагалася. Їй не хотілося кілька годин поспіль їхати в такій бентежній близькості з чоловіком, нехай і не схожим на короля Артмена. Лякала навіть сама думка про те, що лорд увесь цей час торкатиметься тіла, яке досі, на жаль, не забуло огидних дотиків бездушного ґвалтівника. Та жахлива ніч не минула для Корнелії безслідно: тепер вона не могла без відрази уявити свої майбутні стосунки, якщо, звісно, такі будуть. Не була певна, що зможе покохати когось настільки сильно, щоб довірити свої тіло й душу. Не могла не згадувати про пережитий біль і розпач. Хоча дуже хотіла вірити, що з часом усе минеться, а поки… важко вдавалося себе перебороти.

– Ну ж бо, – поквапив Інґвар, – що не так?

– Я… – Еллі відступила й відвела погляд, прошепотівши: – не можу.

Чоловік насупив густі брови й довгі кілька секунд вдивлявся в обличчя принцеси. Вона могла лише здогадуватися, які думки зараз вирують у його голові, однак назвати прямо причину своєї дивної поведінки не насмілилася б: надто вже особистою здавалася ця тема. Хоча Її Високості зовсім не було соромно за той направду принизливий випадок, зрештою, не вона винна в тому, що сталося. Артмен проявив жорстокість не через дівочу прямолінійність, а через власну тваринну природу. Він би однаково зробив те, що зробив, не залежно від обставин. Коли на кону стоїть приз у ціле королівство з його армією, багатствами, технологіями, земельними статками й цінними корисними копалинами, життя якоїсь нікчемної дівки мало що важить. Важлива лише мета й шлях, що веде до неї попри всі жертви. І правитель Кастірману обрав собі найлегшу путь.

Інґвар тяжко видихнув і не став наполягати на своєму, проте поглядом дав зрозуміти, що вони обов’язково ще повернуться до цієї теми.

– Коро, візьмеш Еллі до себе? – звернувся він до єдиної можливої претендентки на роль "тісного" компаньйона.

– Гаразд, – здивувала та відповіддю.

Корнелія думала, що ельфійка відмовиться від цього прохання, позаяк між ними двома з моменту знайомства склалися не надто приємні стосунки. Принцесі здавалося, що Кора її відверто недолюблює, хоч після того влучного удару більше не поводилася так зухвало й різко.

– Для кого двоє інших коней? Невже Інґрід і Борґ теж поїдуть? – поцікавилася Еллі, щойно опинилася позаду головної вершниці.

– Ні, вони залишаються. Інґрід потрібно доглядати за сином, а Борґ не може далеко відходити від свого лісу, – відповів Ірвіс, почухавши шию своєму коневі.

– Чому не може?

– Він же лісовик, ти хіба не знала? – здивувався Метлін.

– Ні, – хитнула головою дівчина, – під час нашого знайомства цей нюанс ніхто не озвучив.

І поки ельф взявся пояснювати, хто такий лісовик і як так сталося, що він затесався між живих створінь, до невеличкого загону доєдналися ще двоє чоловіків. То були статні стрункі світло-русі й невимовно схожі зовнішньо один на одного батько з сином, які виявилися бойовими магами.

– Арсен і Волкон, – представив Корнелії новоприбулих Інґвар, – одні з тих, кому я найбільше тут довіряю. Волкон – очолював військо, яке взяло під контроль землі Гінксів, Арсен завжди й у всьому – його права рука.

Волкон стримано кивнув і спритно заскочив на коня, порівнявшись із лордом. Арсен же не зміг відірвати погляду від Корнелії, а тому затримався на землі. В Осворді й Мідасі йому доводилося бачити чимало юних вродливих дівчат і навіть розкішних жінок, які вміло й охоче його розважали. Однак ця незнайомка здавалася несхожою на інших. Вона була невинною й прекрасною, як перша зоря, що освітлює нічне небо.

Корнелія відчула на собі погляд і звела очі на молодшого бойового мага. Він стояв поблизу й дивився на неї так пильно, мовби волів зазирнути під шкіру. Ця думка відгукнулася хвилею мілкого неприємного тремтіння – й Кора, схоже, це відчула. Вона простежила за поглядом принцеси, а тоді повернула коня так, щоб закрити її від уваги хлопця.

– Щось не так? – поцікавилася в нього не надто приязно.

Той нічого не відповів, натомість осідлав свого коня, і якраз у цей момент Інґвар із Волконом, які до цього пошепки про щось радилися, виїхали вперед, привертаючи до себе загальну увагу.

– Волкон з Арсеном їхатимуть попереду, ми з Ірвісом прилаштуємося по обидва боки від Кори з Корнелією, Утред і Метлін прикриватимуть нам спини. Все ясно? – Хродґейр обвів повільним поглядом поки незлагоджену шеренгу, переконався, що всі його почули, а тоді наказав шикуватися у виголошеному порядку.

– Даруйте за запізнення! – швидкою ходою до загону прямував останній його член.

Утред розім’яв плечі, осідлав коня та якось сумовито озирнувся на Інґрід. Жінка завмерла на порозі з немовлям на руках.

– Щасливої вам дороги! – вигукнула вона слізно. – Нехай боги благословлять вас своєю ласкою й убережуть від поганого!

– До зустрічі! – махнула у відповідь Еллі.

Інші змовчали, а вже через кілька секунд семеро коней покинули замкову територію та неспішно рушили в північному напрямку. Доки межа міста не залишилася далеко позаду, рухався загін нешвидко – й Еллі це цілком влаштовувало, зважаючи на те, що вона вперше в житті опинилася в сідлі. Однак далі коней довелося пришпорити, зважаючи на час, відведений за планом подорожі. Й от тоді почалося справжнє пекло. Корнелії ввесь час здавалося, що вона от-от упаде, деякі горбисті ділянки сидіння давили їй у всіх можливих місцях, вітер, мовби розлючено, плювався снігом, шкрябаючи морозом об щоки, а ще закрадався під поли сукні й норовив зірвати з голови теплу шапку.