Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

не зміг вимовити жодного слова у відповідь на це несподіване зізнання. Втім, місіс Уелдон і не чекала на відповідь. Вона одразу повернулася на своє місце поряд з маленьким Джеком. Вона явно не хотіла більше розмовляти і Дікові не вистачало мужності втримати її.

Отже, місіс Уелдон про все знала. Можливо, останні події все їй пояснили, можливо, слово «Африка», яке так недоречно вимовив кузен Бенедикт.

«Місіс Уелдон про все знає! — мовив до себе Дік Сенд. — Що ж, мабуть, це на краще. Вона не втрачає бадьорість духу. І я теж не втрачу»!

Тепер Дік з нетерпінням чекав на світанок, аби розвідати околиці поселення термітів. Необхідно розшукати річку, якою маленький загін зміг би дістатися до берегів Атлантичного океану, і Дік мав передчуття, що така річка протікає десь неподалік. Втім, найважливіше було уникнути зустрічі з туземцями, які, можливо, вже переслідували їх під керівництвом Гарріса та Негоро.

До світанку було ще далеко. Жоден промінь світла не проникав крізь вхідний отвір всередину конуса. Гуркіт грому, що глухо доносився крізь товсті стіни, свідчив про те, що гроза все ще не вщухла. Прислухавшись, Дік розрізнив шум безперервної зливи. Важкі краплі падали не на тверду землю, а у воду, з чого можна було зробити висновок, що усю рівнину затоплено.

Було близько одинадцятої години. Дік Сенд відчув, що його опановує якщо не сонливість, то якесь заціпеніння. Зрештою, це теж відпочинок. Проте, перш ніж він заснув, йому майнула думка, що навалена на підлогу глина, змокнувши, може затулити вихід. Тоді свіже повітря перестане надходити всередину і десять чоловік, що розмістилися в конусі, ризикують задихнутися від надлишку вуглекислоти.

Дік Сенд зісковзнув на підлогу, яка завдяки глині з першого поверху комірок, стала помітно вищою.

Цей глиняний майданчик залишався сухим. Отвір був як і раніше відкритим, повітря вільно проникало всередину конуса, а разом з ним і відблиски блискавок, і перекіт грому, які не могло заглушити хлюпотіння проливного дощу.

Все було в порядку. Здавалося, ніяка безпосередня небезпека не загрожує людям, що вмостилися в термітнику замість колонії комах. Дік Сенд вирішив дати собі декілька годин на відпочинок, відчуваючи, що сили покидають його.

З обережностю він ліг прямісінько на глину біля виходу. Тут він першим міг підняти ґвалт, якби що-небудь сталося ззовні. Тут його розбудять перші сонячні проміні і він негайно ж відправиться на розвідку.

Поклавши рушницю поряд з собою, Дік ліг, притулився головою до стіни і майже одразу заснув.

Він не міг би сказати, як довго тривав його сон. Розбудило його щось холодне на дотик.

Він схопився на ноги і з жахом зрозумів, що вода заливає термітник так швидко, що за декілька секунд її рівень піднявся до нижніх комірок, де спали Том та Геркулес.

Дік Сенд розбудив їх і повідомив про нову небезпеку.

Запалений ліхтар висвітив нутрощі конуса.

Вода досягла висоти приблизно в п'ять футів і перестала прибувати.

— Що сталося, Дік? — запитала місіс Уелдон.

— Дурниці, — відповів юнак. — Нижню частину конуса затоплено. Мабуть, через зливу річка вийшла з берегів і затопила рівнину.

— Відмінно! — вигукнув Геркулес. — Це означає, що річка дійсно близько.

— Так, — сказав Дік Сенд, — нею ми спустимося до узбережжя. Не турбуйтеся, місіс Уелдон, вода не підніметься ані до вас, ані до малюка Джека, ані до Нен, ані до містера Бенедикта.

Місіс Уелдон не відповіла. Щодо кузена Бенедикта, то він спав, як справжній терміт.

П'ять негрів мовчки дивилися на воду, в якій відбивалося світло ліхтаря, і чекали на розпорядження, доки Дік Сенд вимірював її глибину.

Він наказав покласти зброю та провізію в комірку верхнього ярусу, щоб вони не змокли, і замовк.

— Вода потрапила через вхідний отвір? — запитав Том.

— Так, — відповів Дік Сенд, — і тепер вона не пропускає ззовні повітря.

— А ми не можемо зробити новий отвір в стіні, вище рівня води? — запитав старий негр.

— Звичайно, що… ні, Том. Якщо у нас тут рівень води сягає п’яти футів, це не означає, що ззовні він не піднявся… на шість або й на сім… якщо не більше.

— Ви дійсно так думаєте, містере Дік?

— Я думаю, Том, що вода, проникнувши в конус, стисла повітря в його верхівці і тепер воно не дає їй піднятися вище. Якщо ми проб'ємо отвір в стіні, повітря вирветься назовні, тиск впаде і зрівняється з тиском всередині конуса. А якщо рівень води ззовні виявиться вищим за цей отвір, то вона підніматиметься до тих пір, допоки її знову не зупинить стисле повітря. У цьому конусі ми неначе робітники у водолазному дзвоні.

— Що ж нам робити? — запитав Том.

— Спочатку гарненько подумати, а потім вже діяти, — відповів Дік Сенд. — Необережність може коштувати нам життя.

Це було цілком вірно. Дік мав рацію також, коли порівнював затоплений повінню термітник з водолазним дзвоном. Однак у водолазному дзвоні атмосфера безупинно оновлюється за допомогою насосів, водолази вільно дихають і не відчувають жодних незручностей, окрім тих, які пов'язані з тривалим перебуванням в камері, де повітря знаходиться під великим тиском.

Тут до цих незручностей додалося ще й те, що вода, увірвавшись до конусу, зменшила вільний об'єм на третину, а повітря в ньому могло оновитися тільки у тому випадку, якщо в стіні буде пробито отвір, що сполучається з зовнішнім світом.

Чи можна пробити подібний отвір без ризику, про який говорив Дік Сенд? Чи не погіршить це їхнього становища?

Поки зрозуміло було єдине: рівень води всередині конуса залишався незмінним і підвищитися він міг лише у двох випадках: якщо в стіні буде пробито діру і виявиться, що ззовні рівень води вищий, ніж всередині конуса, або ж якщо повінь підніметься ще вище. В обох випадках вода залишить всередині термітника лише невеликий простір, в якому важке від дихання людей повітря стиснеться ще більше.

А чи не може вода відірвати термітник від землі та перевернути його? Це було б дуже небезпечно для всіх, хто знаходився в ньому. Але ні, цього не могло статися: помешкання термітів прикріплено до основи не гірше за хатини бобрів.

Отже, найбільше слід було побоюватися, що гроза затягнеться надовго, тобто посилення повіні. Якщо рівень води на рівнині досягне тридцяти футів, тобто підніметься на вісімнадцять футів над верхівкою конуса, повітря всередині нього знаходитиметься під тиском майже в одну атмосферу.

А тим часом Дік Сенд мав усі підстави побоюватися посилення повіні. Адже підйом води залежав не лише від цієї неймовірної зливи — можливо, якась річка, що протікає поблизу, вийшла з берегів і затопила рівнину. Хтозна,