Читати книгу - "Маленькі чоловіки"

«ганчірку», яка потрапила йому під руку. Це виявилася та сама гофрована спідниця з оборочками. Нен це не спинило ні на мить і коли королівська спідничка перетворилася на чистеньку пов’язку, пані лікарка вийняла скалку, перев’язала палець і відпустила пацієнта з таким наказом:

– Тримай пов’язку вологою й не знімай її. Тоді палець у тебе не буде боліти й скоро заживе.

– А скільки накажете заплатити вам, лікарю? – сміючись, запитав командор.

– Нічого. У мене безкоштовна лікарня. Сюди приходять бідні, тож їх лікують даром, – повагом відповіла Нен.

– Дякую вам, лікаре Круть-верть! Я завжди звертатимуся до вас у разі потреби. – Еміль пішов, але скоро повернувся й сказав, бажаючи відплатити послугою за послугу:

– Лікарю, ваше ганчір’я розлітається.

Не звернувши уваги на нешанобливе слово «ганчір’я», дами квапливо спустилися з дерева й, зібравши випрані речі, вирушили додому, щоб затопити плиту й зайнятися прасуванням.

Порив вітру налетів на стару вербу, й вона зашелестіла листям, ніби сміючись над дитячим базіканням. Але тільки-но заспокоїлася, як інша пара пташок злетіла на неї для таємної розмови.

– Ну, тепер я відкрию тобі секрет, – повагом повів мову Томмі.

– Кажи, – сказав Нет, пошкодувавши, що не прихопив з собою скрипки, – так тихо й прохолодно було тут.

– Річ у тім, ми міркували про розгляд останньої справи й про сукупність всіх її обставин, – сказав Томмі, повторюючи деякі вирази з промови Франца, яку той виголосив у Клубі, не особливо піклуючись про сенс цих слів, – і я запропонував зробити Дену який-небудь подарунок, щоб загладити наші підозри, ну і висловити йому повагу тощо. І подарунок повинен бути дуже хороший і корисний, щоб він міг зберегти його завжди й пишатися ним. Як гадаєш, що ми вирішили йому подарувати?

– Сачок для метеликів, йому дуже хочеться його мати, – з тривогою в голосі сказав Нет, бо йому самому хотілося зробити такий подарунок Дену.

– Ні, сер! Ми вирішили купити йому мікроскоп, справжній мікроскоп, у який можна розглядати цих – як, пак, їх? – які живуть у воді, й зірки, і мурашині яйця, і всякі штуки. Це буде хороший подарунок, правда? – запитав Томмі, плутаючи мікроскоп з телескопом.

– Чудовий! О, яка новина! Але він же буде коштувати жахливо дорого! – вигукнув Нет, дуже задоволений, що нарешті оцінили його друга.

– Звичайно, але ми всі складемося. Я підписався на аркуші перший і пожертвував всі свої п’ять доларів. Якщо вже робити подарунок, так хороший.

– Як? Ти віддаси всі свої гроші? Який ти щедрий і добрий! – сказав Нет, дивлячись на Томмі з щирим захопленням.

– Розумієш, всі ці неприємності сталися через мої гроші, тож вони мені остогидли. Я більше не збиратиму їх, витрачатиму на що-небудь хороше, причому відразу ж, як отримаю. Тоді ніхто не стане заздрити мені й намагатися поцупити їх. А сам я тоді нікого не підозрюватиму і не боятимуся за своє майно, – відповів Томмі, якого дуже гнітили турботи й тривоги мільйонера.

– А пан Баер дозволить тобі так робити?

– Він каже, що це чудова ідея. І ще він каже, що багато хороших людей витрачали свої гроші на різні добрі справи, а не збирали їх. Він сам знає таких людей.

– Але твій тато багатий. Він теж витрачає гроші на інших?

– Точно не знаю. Я знаю тільки, що мені він дає все, що потрібно. Я поговорю з ним про це, коли поїду додому. В усякому разі, подам йому хороший приклад.

Томмі виголосив це так серйозно, що Нет не наважився засміятися, тільки завважив з повагою:

– Ти зможеш зробити багато хорошого на свої гроші, Томмі.

– Те саме каже й пан Баер. Він обіцяв порадити мені, як корисніше їх витрачати. Я почну з Дена. А коли в мене набереться ще долар чи парочка доларів, я зроблю що-небудь для Діка. Він такий славний хлопчина, а кишенькових грошей у нього дуже мало, всього лише один цент на тиждень. Він не може багато заробити, тож я піклуватимуся про нього, – сказав добрий Томмі, якому страшенно хотілося якомога швидше почати свою благодійність.

– Гадаю, ти чудово придумав. І я теж не збиратиму на скрипку, а куплю на свої гроші сачок Дену. Якщо він коштуватиме дешевше трьох доларів, то ще якийсь подарунок Біллі. Він так любить мене і хоч не бідна дитина, йому буде приємно отримати щось у подарунок. А я краще за всіх знаю, що йому найбільше сподобається.

І Нет почав роздумувати про те, як багато щастя можуть принести комусь його гроші.

– А тепер ходімо й запитаємо пана Баера, чи можна буде нам з тобою відправитися разом у місто в понеділок після обіду, – сказав Томмі. – Тоді ти купиш сачок, а я – мікроскоп. Франц і Еміль теж збираються в місто, і нам буде дуже весело походити по крамницях.

Взявшись за руки, хлопчики пішли додому, з комічною серйозністю обговорюючи нові плани й уже починаючи відчувати те глибоке задоволення, яке є наслідком навіть найменшого доброго діла.

– Полізли, посидимо на вербі й відпочинемо, поки розбиратимемо листя, що зібрали, – сказав Демі. – Тут так славно й прохолодно.

– Добре, – відповів Ден, і вони піднялися на дерево.

– Чому це листя в берези гойдається більше, ніж в інших дерев? – запитав допитливий Демі, впевнений, що в Дена, як завжди, знайдеться відповідь.

– Вони висять інакше. Бачиш, там, де стебло з’єднується з листом, він прикріплений ось так, а де з гілкою – по-іншому. Ось тому березове листя й тремтить від найменшого вітерця. У верби листя висить прямо, тому гойдається менше.

– Як цікаво! А ось це листя? – запитав Демі, взявши гілочку акації, яку він зірвав, бо вона була дуже красивою.

– Воно закривається, якщо доторкнутися. Приклади палець до середини стебла й побачиш, як листя згорнеться, – відповів Ден, розглядаючи шматочок сланцю.

Демі доторкнувся до стебла, й листя одразу згорнулося – на гілці залишився ніби тільки один ряд замість двох.

– А ці? – запитав Демі, взявши нову гілку.

– Цими харчуються шовковичні черви. Вони живуть на тутових деревах. Я одного разу був на шовковій фабриці – там є кімнати з безліччю полиць, на яких лежали купи листя. І шовковичні черви їли їх так жадібно, що можна було почути шелест. Іноді вони навіть об’їдаються й умирають. Розкажи це Надутому Качану, – засміявшись, сказав Ден і почав вивчати шматочок покритого лишаями каменю.

– А я знаю одну річ про листя ведмежого вуха: феї вкриваються ним, як ковдрою, – сказав Демі, який ще не втратив віри в існування маленького світу ельфів і фей.

– Якби в мене був мікроскоп, я показав би тобі дещо цікавіше за