Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Перечитайте список покладів, що є в попередньому розділі, і прикиньте, скільки я мусів витратити праці на те, щоб точно встановити існування тих покладів у неприступних гірських кантонах Даґестану.

Але ще більше має здивувати вас те, що цю велетенську дослідчу роботу я успішно проробив, не од’їжджаючи далі, як на п’ятдесят кілометрів від Дербенту.

Гадаю, що ніхто не має права гніватися на мене, коли я, навівши таку силенну-силу фактів, зібраних власним трудом і досвідом, тепер подам деякі цитати з книжок.

В 1932 році закінчиться будування Ґергебільської електростанції на річці Кара-Койсу потужністю на десять тисяч кінських сил. Ця енергія піде в міста Махач-Кала і Буйнакськ, а крім того її буде використано у сільських господарствах сусідніх кантонів.

У цю ж таки п’ятирічку почнуть будувати Сулакську електричну станцію. Багаті на воду ріки Даґестану Сулак і Самур притягали до себе увагу буржуазних капіталістів. Відомий Стюарт був включив ріку Сулак у свою концесію і для експлуатації білого вугілля на Кавказі.

Але так само, як у справі з Дніпрельстаном, задачу цю зможе рішити тільки радянська влада. Результати досліджень (1927/1928 року) показують, що використання водяної сили ріки Сулак і побудування гідростанції коло сіл Міятли і Ахатли розв’язують проблему електропостачання Грозного і Баку на десятки років і одкривають широкі перспективи для розвитку Даґестанської промисловости (гірничої, хемічної, і нафтової й рибної), забезпечивши її дешевою енергією. У другій п’ятирічці побудують першу частину Сулакської електростанції. Проблема Сулаку масштабом своїм перевищує навіть проблему Дніпрельстану. У скількох станціях на ріці Сулак можна мати потужність коло пів мільйона кіловат і енергію коло трьох мільярдів кіловат-годин. Тут повстане новий велетенський центр для електрохемії і електрометалюрґії.

З-посеред усіх обслідуваних рік Радянського Союзу Сулак перше обіймає місце глибиною і вузькістю своєї долини, близькістю її до залізниці (від 20 до 30 кілометрів) і добрих до неї шляхів. Сулак вирішає задачу одночасного постачання енергії для Грозного і для Баку. Довжина передачі до Грозного буде 110 кілометрів до Баку 450 кілометрів.

Міятлинська електростанція коштуватиме 29 мільйонів карбованців і Ахатлинська 23 мільйони карбованців. Кожна з них матиме потужність у 180 тисяч кінських сил.

Але це ще не все. Виноград, бавовна, риж, каспійська риба, нафта і метали, акуратно перелічені мною в попередньому розділі, допоможуть робити Даґестан одною з найбагатших республік Союзу.

XXII

Я почуваю, що мені пора вже вертатися на Україну. Інакше читач, запаморочений колосальною кількістю корисних інформацій і наукових фактів, покине читати мою книгу. Отже я ввічливенько дякую хазяїнові і хазяйці за те, що вони приймали мене як я є, в обірваній, засмальцьованій куртці і в смердючих мисливських чоботях, збираю речі в рукзак і виходжу зимового вечора на вокзал.

На вокзалі я зустрічаю лезгіна Абаса – завідателя найбільшої книжкової крамниці в Дербенті. В Абаса вихідний день, і він вирішив поїхати в Араблинську полювати на качки.

Коли я зайшов у вокзал, Абас балакав з хлопчиком років дванадцяти, і в того хлопця в руках була рушниця на чверть вища від його голови

Зустрінути горянина з рушницею на дорозі трохи небезпечно, бо в силу згаданої традиції він може вас застрелити. Але так само небезпечно дивитися на горянинову рушницю на вокзалі. Якщо ви будете дивитися на неї довго і любовно, то він може вам її подарувати.

Отже, я став осторонь і замовив собі шклянку чаю, тільки здаля привітавшися з Абасом. Я вже допив чай до половини, коли я раптом побачив, що Абас з урочистим виразом на суворому обличчі іде до мене, ведучи за руку хлопця з рушницею. «Дивись, – сказав Абас, – ця рушниця шамілівських часів. Сталь, з якої вона зроблена, викувана на нашім заводі. Золото і срібло, що їм карбоване було дуло і приклад, добуті на наших копальнях. А от і хазяїн рушниці. Йому тільки одинадцять років, але з нього добрий буде мисливець».

Він урочисто взяв рушницю з рук хлопця і передав мені. «Дивись сміливо, – сказав він, – я вже попередив товариша, що ти не можеш взяти від його подарунку».

Це була дійсно надзвичайна рушниця. Прекрасної роботи, довге гранчасте дуло було однаково пристосоване для того, щоб бити шротом птицю, або величезною гранчастою кулею бити звіра й ворога. Золотом ішов по ній надзвичайний візерунок – у рослиннім орнаменті визирали химерні звірі і люди.

Але я не міг роздивлятися її довго. Непристойно довго тримати в руках чужу зброю.

Я віддав хлопцеві рушницю, і ми з Абасом вийшли на перон.

Після стількох подорожів у рвучких паротягах, у цім теплім, темнім вагоні хилило на сон. Я одшукав свою полицю і влаштував свого рукзака так, щоб можна було покласти на нього голову. Потяг рушив, і мені дуже хотілося спати, але я вирішив іще раз подивитися на Даґестанські вогні.

Ліворуч від залізниці є шкляна гута «Дагогні». Із-під землі виходить горючий газ і рухає завод, побудований на останніх принципах європейської техніки. Розкішне, найпершої якости, скло виробляють на цьому заводі – і це найдешевше скло в Радянському союзі.

Той самий газ огріває робітничі квартирі, горить у ріжку над столом робітника, варить його суп і нагріває воду.

Яскравим разком зір, удесятеро світлішими за весь нічний Дербент, через усю ніч палають Дагогні.

ХХIII

Писавши, що редакція часопису вирядила до Даґестану експедицію в складі фотокореспондента, літератор-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора й язикознавця (які всі щасливо об’єднувалися в єдиній моїй особі), я дав вам «неточну інформацію», любий читачу.

Цей науковий вираз – «неточна інформація» має в багатьох випадках інше значіння – українською народньою мовою зветься воно «брехня».

Учитель фізики в тій школі, що я учився, привчав своїх учнів до такої наукової термінології:

«Приберіть цей метал», – кричав він, коли хтось грався під час лекції ножиком. «Хто вкинув цей мінерал у цей сусуд?» – грізно запитував він, побачивши в плювачці цеглину. «Сусудом» же він називав пляшку з-під горілки, викочену камчатниками [146] насеред кляси, і «сусудом» же звалася в нього звичайна собі склянка на воду. Через це учні і звали його «Стакан Петрович», бо слова «стакан» не було в його лексиконі – аджеж він був не просто собі чоловік, а фізик.

«От ви, Бубир, – казав Стакан Петрович, – зараз дали неточну інформацію! Ви сказали, що перед вами лежить „Фізика“ Краєвича, а на ділі це „Етель Кінг – женщина-детектив!“»[147]

Далі Стакан Петрович робив павзу і тільки постукував