Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відчуття, коли під ногами тверда земля словами не передати. Та іти ще й по воді було важко, тому я була не проти, коли абсолютно незнайомий мені рятівник обережно підхопив на руки. Піднявши голову впізнала в нього одного з тих перекачаних красунчиків, які грали у волейбол.
- Ти як? – Руслан присів поруч, коли той посадив мене на пісок.
- Як?! – озвірів Воронівський. – Через тебе вона мало не втопилася! Ти за стільки років не знав, що вона плаває, як сокира?!
- Я не думав, що вона кинеться за мною у воду! Хотів просто додати екстриму...
- Ти не думав, бо тобі ні чим думати!
- Заткніться вже! – зупинив їх мій рятівник. – Вам у садку в пісочниці треба бавитися, а не на гідроциклах. А тобі... – нахилився до мене. – Краще не водити дружбу з такими недоумками. Додому відвезти?
Мені так цокотіли зуби, що я навіть не могла йому відповісти. Костянтин сам сказав, що відвезе мене. І навіть подякував.
- Знімай сукню. – вклякнув на коліна допомагаючи розчепити верхні ґудзики.
Я лише негативно замотала головою окинувши всіх навколо поглядом.
- Відверніться!
Тканина так прилипла до тіла, що зняти було нереально. Тому Воронівський просто розірвав його і закутав мене у покривало.
По дорозі додому стрес частково відступив, так що я навіть змогла говорити. Хоча всі інші мовчали. Ірина сиділа на передньому сидінні невдоволено відвернувшись до вікна. А Руслан поруч легко обіймав і намагався розтерти замерзлі кінцівки. Я бачила відпечаток провини на його обличчі. Та, якщо бути чесним це все почав Воронівський. І я йому це виказала. Пізно вночі. Коли він знову прийшов до мене ночувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх», після закриття браузера.