Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

«Якщо це дійсно змінить все між нами…» — Аліна зітхнула, коли думка про це заповнила її свідомість. Її розум мав суперечливі почуття: з одного боку, вона переживала за те, що можуть бути наслідки цього рішення для їхніх професійних стосунків, з іншого — її серце билося швидше, коли вона подумала про те, що це може бути шансом для чогось більшого між ними.

Але навіть серед цього хвилювання, вона не могла позбутися відчуття, що вони вже за крок до чогось, що вони не можуть повернути назад. Щось, що було важливіше за роботу, за проект, навіть за весь офісний етикет, який колись був так важливий для них обох.

Дмитро продовжував виступати, але Аліна не могла більше повністю зосередитися на його словах. Її розум постійно відволікався на те, що він тільки що сказав і, що саме тепер зміниться для них. Що тепер, коли всі правила, які він сам так ретельно встановлював, більше не діють?

Вона знову поглянула на Дмитра. Він був таким спокійним, мовби не зважав на те, яке хвилювання та нерішучість панують в її серці. Його впевненість у кожному рішенні була неймовірною. Але Аліна знала, що за цією впевненістю є щось більше, ніж просто холодний розрахунок. Її серце підказувало, що, можливо, він теж шукає відповіді на питання, які виникли після того, як він скасував заборону на стосунки між колегами.

«Але чи готовий я до цього?» — думала Аліна. Це питання крутилася в її голові, і вона не могла знайти на нього чіткої відповіді. Чи готова вона йти на цей крок? Чи готова вона залишити позаду все те, чого їхні стосунки вимагають в умовах професійної дистанції?

Її погляд знову зустрів погляд Дмитра. На мить вона побачила, як його очі м'яко фіксують її. Це була мить, коли вона відчула, що між ними знову є цей тонкий, але сильний зв'язок, який існував ще до того, як все стало таким складним. І в той самий момент Аліна зрозуміла, що це не лише він приймає рішення, але й вона.

Після закінчення зборів вона вирушила до свого робочого місця, а його слова все ще звучали в її голові. Всі їхні стосунки, вся динаміка в команді, все, чого вони досягли разом, раптом виглядало зовсім інакше. Тепер, коли правила змінилися, кожен крок, кожне слово між ними, навіть кожен погляд, міг мати значення.

Аліна сіла на своє місце за столом, але її думки були вже далеко. Що буде далі? Чи може це бути початком чогось нового і важливого, чи ж, може, їй просто краще залишити все як є, залишивши професіоналізм на першому місці?

«Може, я просто боюся зробити цей крок?» — подумала вона, намагаючись знайти баланс між тим, що вона відчувала, і тим, чого вона насправді хотіла.

Але те, що стало найбільш очевидним після цього дня, це те, що їй було важко продовжувати жити так, як раніше. Зміни, які відбулися в компанії, змінювали не лише правила гри, але й саму її реальність.

Їй залишалося тільки одне — вирішити, чи готова вона зіграти цю гру, не знаючи, якими будуть її наслідки.

Тим часом Дмитро вже вийшов з кімнати зборів. Він відчував, як важливо було зробити цей крок і скасувати заборону. Він розумів, що тепер усе, що з ними відбувалося, могло стати зовсім іншим. Але він не був певен, чи правильно він діяв, навіть зважаючи на свої сильні почуття до Аліни. Він був впевнений лише в одному — більше не було шляху назад.

«Що б не сталося, я буду готовий,» — подумав він, знову зустрічаючи погляд Аліни, який був сповнений тих же сумнівів і тривог.

Аліна й Дмитро відчували, що між ними все більше виникає напруга, яку вже не можна було ігнорувати. Як би вони не намагалися залишити свої особисті почуття за межами роботи, у повітрі давно зріло те, що неможливо було приховати. І тепер, коли заборона на стосунки між колегами була знята, залишалося одне питання: що ж робити далі?

Вона сиділа за столом у своєму офісі, обертаючись до монітора, але її думки не давали спокою. Вона чула, як за дверима пройшли кроки Дмитра, і серце її бурхливо забилося. Його присутність завжди змушувала її нервувати, і сьогодні все було інакше. Вона підняла погляд і зустрілася з його очима — погляд, який тепер говорив більше, ніж слова. Дмитро увійшов до кімнати з невеликим усмішкою на обличчі, і його вираз обличчя був сповнений впевненості, але в його очах можна було побачити дещо більше — те, що він ще не наважувався сказати.

— Як ти? — запитав він тихо, заходячи ближче до її столу. Його голос був м'яким, але в ньому відчувався якийсь незвичний підтон, який досі був йому не властивий у стосунках з колегами.

Аліна мовчала, намагаючись опанувати себе. Вона відчула, як серце її б'ється швидше, але все ж відповіла:

— Все добре... Я просто думаю, що відбувається.

Дмитро сів на край її столу, нахилившись трохи вперед, щоб дивитися їй у очі. Він спостерігав за її виразом обличчя, намагаючись зрозуміти, чи готова вона до тих змін, які мали відбутися. Від його погляду Аліна затремтіла, і її думки стали ще хаотичнішими. Вона помітила, як він спостерігає за кожним її рухом, як його рука неусвідомлено наблизилася до її, торкнувшись пальців.

— Ти знаєш... — почав він повільно, — це важко. Я не знаю, що буде далі. Але я відчуваю, що ми з тобою вже не можемо просто залишатися в межах того, що було раніше. Ти маєш право знати, що я думаю... І не можу більше брехати самому собі.

Аліна вдихнула, збираючись з силами. Вона зрозуміла, що цей момент був вирішальним — усе, що вони робили досі, вивело їх на новий рівень, і тепер кожне слово мало величезне значення.