Читати книгу - "Грона гніву"

неподільна. Як зграя сіроманців нападає на корів, усе стадо має разом триматися. Мені не страшно, доки всі тут і живі — хто ще живий,— та сім’ї розбивати не дозволю. І Вілсони тут з нами, і проповідник з нами. Я нічо’ не скажу, як вони захочуть від нас поїхати, але як мої кревні захочуть... ось домкрат — буде вам, як утекти заманеться.

Тон у неї був холодним і безапеляційним. Том, заспокоюючи її, сказав:

— Ма’, ми не можемо всі отаборитися. Тут води нема. І тіні негусто. А бабці потрібна тінь.

— Добре,— сказала мати.— Далі поїдемо. І спинимося там, де вода і тінь. І... вантажівка повернеться й тебе до міста відвезе, ти там деталь купиш і повернешся. Нікуди ти не підеш по такому осонні... а я тебе самого й не пущу — якщо тебе заберуть, то ніхто ж не боронитиме.

Том зціпив зуби, а потім клацнув язиком. Він безпорадно розвів руками, і вони повисли лозинами.

— Татко,— сказав він,— якби ви підхопили її з одного боку, а я з другого, а потім усі б навалились, а бабця б згори всілася, то, мо’, ми б і приборкали її. Ну, двох чи трьох мама домкратом би прибила. Але як ви не хочете, аби вам голову розтрощили, гадаю, мама перемогла. Ісусе Христе, одна людина може всіх інших перемогти! Ви перемогли, мамо. Тільки сховайте цю штуку, доки когось нею не шандарахнули.

Мати з подивом глянула на цей залізний прут. Її руки тремтіли. Вона впустила домкрат на землю, і Том підкреслено-дбайливо підняв його та поклав назад у машину. І сказав:

— Тату, тепер розслабтесь. Еле, ти поведеш машину, поставите намет, а потім сюди повертайся. Ми з проповідником знімемо піддон. Потім постараємося в Санта-Розі знайти деталь. Мо’, і знайдемо що тре’, сьо’дні ж ще субота. Тільки скоріше, щоб ми встигли. У вантажівці є гайковий ключ і пласкогубці.

Він поліз під машину і намацав масний піддон.

— А, ось ще. Принеси мені якусь посудину — відро, щоб мастило набрати. Хай не тече.

Ел подав відро, і Том поставив його під машину та відкрутив пласкогубцями замащену кришку. Чорне мастило потекло йому на руки, доки Том відкручував кришку пальцями, а потім чорний струмок безшумно полився у відро. Ел саджав рідних на вантажівку, а за цей час відро наповнилося до половини. Том з обличчям, уже забрудненим мастилом, висунувся з-під коліс.

— Швидше повертайся! — крикнув він услід.

І він відкручував болти, доки вантажівка рушала з місця через неглибоку канаву і повзла вдалину. Том зробив по оберту на кожному болті, рівномірно ослабивши шворні, діставши запасні прокладки.

Проповідник став навколішки біля колеса.

— Чим можу зарадити?

— Нічим поки що. Скоро все мастило витече, болти звільняться, і, мабуть, тоді зніму кришку.

Том скоцюрбився під машиною, послабляючи болти гайковим ключем і обертаючи їх пальцями. Він лишив усі болти триматися на різьбі, щоб піддон не відвалився.

— Земля досі така розпечена,— сказав Том. І додав: — Слухайте-но, Кейсі, ви щось останні дні були страшенно тихий. Що, Господи Ісусе, таке? Як я вперше вас побачив, ви по півгодини розводилися. А тут за пару днів десятка слів не сказали. Що з вами — скисли?

Кейсі лежав на животі, зазираючи під машину. Однією рукою він підтримував щетинисте підборіддя. Капелюха проповідник відсунув на потилицю так, що криси аж загривка торкалися.

— Я все життя наговорився, як проповідником був,— сказав він.

— Так, але ж ви й розумне дещо говорили.

— Усе переймаюся,— сказав Кейсі.— Навіть не уявляв, коли був проповідником у нашому краю, що настільки свідомо грішив у нашому краю. Якщо я більше не проповідуватиму, то маю одружитися. Бо, Томмі, плоть спокою не дає.

— Мені теж,— відповів Том.— Я, як вийшов з Макалістера, оскаженів. Зняв якусь курву, повію справжню, ну й засадив їй. Не скажу вам, що потім було. Нікому не скажу.

Кейсі засміявся:

— Та знаю, що потім було. Я одного разу до пустелі пішов, усамітнився, а коли повернувся, зі мною така ж дурня сталася.

— Чорт забирай, оце було! — мовив Том.— Ну, грошики я зберіг, але дівча змусив попотіти. Подумала, що я здурів. Тре’ було заплатити, та в мене за душею лише п’ять баксів було. Вона сказала, що і грошей не хоче. Ось, накреніть тут і поверніть. Я перехоплю і відверну. Тоді ви відверніть болт, а далі легко піде. Обережно, це прокладка. Бачите, уся відстає. Вона на чотирьох циліндрах тримається. Одного разу я таке розбирав. Корінні підшипники величезні, як дині. Зараз — відкручуйте її і тримайте. Угору полізьте і діставайте, якщо прокладка не застрягла, то легко піде. Ось!

Масний піддон лежав на землі, й у дірках ще було трохи мастила. Том заліз пальцями в одну зі свердловин і виколупав огребки бабіту.

— Ось,— мовив він і повернув бабіт пальцями.— Вал стоїть догори дригом. Поверніться: за спиною кривошип. Принесіть його. Провертайте, доки не скажу.

Кейсі підвівся, знайшов кривошип і приладнав його.

— Готово?

— Давайте... тепер легше... ще... ще... ось там.

Кейсі став навколішки й знову зазирнув під машину. Том струсонув шатун підшипника на колінчатому валу.

— Ось причина.

— А чом так сталося? — запитав Кейсі.

— Ох, чорт, не знаю! Цей клопівник ганяв по дорогах тринадцять років. Ось шістдесят тисяч миль на спідометрі. Це значить направду — сто шістдесят тисяч, і Бог зна, скільки раз стрілку перекручували. Грівся-грівся — мастила, мо’, не вистачило,— ну й розплавився.

Він висмикнув болти і поклав гайковий ключ на шворінь підшипника. Він смикнув сильніше, і ключ зісковзнув. На руці з’явився довгий поріз. Том подивився: кров рівномірно витікала з рани, змішувалася з мастилом і покрапала до картера.

— Це погано,— сказав Кейсі.— Давай руку чимсь перев’яжу?

— До дідька, ні! Та ніколи в мене не бувало, аби я машини ремонтував і не врізався. От знову порізався — значить, чого турбуватися.— Він знову взяв гайковий ключ.— От коли б розвідний ключ був,— сказав Том і, вдаряючи рукою по головці ключа, відвернув усі болти. Він зняв їх і поклав у ночви зі шворнями, як і піддон, й інші деталі. Вийняв підшипник і поршень та поклав до піддона.— Ну ось, їй-пра! — Він виліз із-під машини і витягнув картер. Витер руки шматтям і оглянув поріз.— От кров’янить, матері її ковінька! — сказав він.—