Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 102
Перейти на сторінку:
class="subtitle">XIII.2 Олімпійські ігри і питання статі

Колективні перевірки статі, які проводять на Олімпійських

іграх, спричинили чимало непотрібних страждань.

Барон П’єр де Кубертен, засновник Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) 1912 року назвав участь жінок в іграх «непрактичною, нецікавою і непристойною». Коли жінкам все ж дозволили брати участь, то з огляду на біологічні переваги, які чоловіки мають завдяки тестостерону через більший зріст та м’язову силу, мав відбуватися розділ за статтю. Давнім грекам було дуже просто відрізнити чоловіка від жінки. Спортом займалися голяка, і в кого не було пеніса, того не допускали. Але хромосомна стать, внутрішні та зовнішні статеві ознаки та гендерна ідентичність (коли людина почуває себе чоловіком або жінкою) не завжди збігаються, а іноді розходження супроводжуються зміною рівня тестостерону. Так жінки з підвищеним рівнем тестостерону є загрозою для інших спортсменок. Щойно в п’ятдесяті роки стало відомо, що Дора Ратьєн (Dora Ratjen), яка насправді була чоловіком (Генріхом Ратьєном), в тридцяті роки в надії на виграш медалі за примусом націонал-соціалістів видавала себе за стрибунку в висоту. Проте 1936 року Дора програла. Того ж таки 1936 року почалися серйозні проблеми, коли золоту медалістку з бігу на дистанції 100 метрів, американку Гелен Стефенс звинуватили в тому, що вона — чоловік, але при обстеженні вона таки виявилася жінкою. За іронією долі значно пізніше після смерті від бандитського нападу Стели Уолш, золотої медалістки 1932 року, у якої Стефенс виграла 1936, встановили, що стать Уолш не можна визначити однозначно — чоловік чи жінка. 1967 року деякі радянські атлетки не з’явилися на обстеження, де треба було роздягатися в гінеколога. Тоді виникла підозра, що через якісь порушення в здоров’ї або ін’єкції в них був надто високий рівень тестостерону.

За допомогою хромосомного тесту намагалися запобігти нечесній перевазі у змаганнях. Але все, що він приніс, це тільки несподівані особисті страждання, не давши при цьому можливості справедливого рішення. Під мікроскопом на шкребку зі слизової рота в ядрі клітин видно тільця Бара (статевий хроматин). Це доводить наявність другої Х-хромосоми, а отже, означає, що ця особа є жінкою (ХХ). Таким чином було виключено польську спринтерку Еву Клобубовську, і їй довелося повернути олімпійські медалі за Ігри в Токіо 1964 року. У неї виявили хромосомне відхилення, про яке вона не знала. Ева впала в глибоку депресію. Так само цілком несправедливо через цей тест виключили атлетів із комплексним синдромом андрогенної нечутливості, наприклад Марію Патіньо. У таких людей виявляють мутацію тестостеронового рецептора, через що цей гормон не може впливати на тіло чи мозок. З цим синдромом генетичні індивіди чоловічої статі (ХY), виростаючи, стають гетеросексуальними жінками. І хоча в них у черевній порожнині можна побачити яєчка, їх участь у спортивних змаганнях не можна вважати нечесною. Навіть навпаки, адже вони взагалі не реагують на тестостерон і зовсім не відчувають жодного впливу тестостерону із яєчок та наднирників, який відчувають нормальні жінки. При цьому цей тест парадоксальним чином не виключає дівчат з легкою формою конгенітальної гіперплазії наднирників, хоча через підвищений рівень тестостерону вони нарощують більшу м’язову масу. Новий генний тест (SRY), який запровадили в дев’яності роки, не зробив ситуацію кращою. Патіньо спершу ізолювалася від усіх своїх соціальних контактів, а потім вирішила захищатися і 1988 року вперше була реабілітована як спортсменка. Невідомо, на підставі яких методів обстеження 1950 року було відсторонено від змагань з бігу Фук’є Ділемму (Foekje Dilemma). За словами професора Антона Гротегудса (Anton Grootegoeds), після найсучаснішого обстеження вона виявилася таки жінкою, але із хромосомним відхиленням та слідами тканин яєчок (тести кулів). Як би там не було, в такий спосіб була усунена єдина конкурентка Фанні Бланкерс-Кун, і подейкували, що чи то вона сама, чи то її чоловік приклали руку до ініціативи введення тесту на визначення статі, яку висунула Королівська Нідерландська спілка легкої атлетики (KNAU). Зрештою, хоч і посмертно, Фук’є також була реабілітована.

Чимале занепокоєння викликала участь у змаганнях транссексуалів, які змінили стать з чоловічої на жіночу; нібито хтось готовий пройти через усі муки переміни статі лиш задля отримання медалі. Проте в США Рене Річардс (Renee Richards) виграла судовий процес, отримавши право виступати на змаганнях із тенісу серед жінок. На основі досліджень професора транссексології Луїса Гоорена (Loius Gooren) з 2004 року спортсменам, які змінили стать із чоловічої на жіночу, дозволено виступати на змаганнях через два роки після зміни статі за умови, що рівень гормонів у них покаже «нормальні» значення, а зміна статі була офіційно визнана. Канадська велосипедистка-транссексуалка Крістен Ворлі (Kristen Worley) намагалася офіційно взяти участь в Олімпійських іграх у Пекіні. На жаль, вона не пройшла кваліфікацію.

Зрештою 1999 року вирішили відмінити на Олімпійський іграх колективні тести на статеву приналежність, зате там завжди присутня команда експертів для професійного вирішення можливих проблемних випадків. І це краще, ніж простий, але хибний тест для складної проблеми.

XIII.3 Спорт — це вбивство

І як можна було додуматися, що який-небудь

спорт, крім розумового, може бути здоровим?

Середня очікувана тривалість життя у нас за останнє століття збільшилася з 45 до 80 років, хоча за цей такий період ми значно знизили свою фізичну активність. Виходячи з цього, можна було б дійти висновку, що прислів’я «під лежачий камінь вода не тече» неправильне. Але виходить навпаки. У нашому сучасному світі дуже мало в чому можна знайти однодумців, та куди не підеш, всі переконані, що дуже погано так мало рухатися, і для здоров’я нам просто необхідний спорт. Тому неможливо просто мирно собі йти доріжкою, щоб тебе не обганяли задихані, спітнілі та явно потомлені бігуни. Кожне підприємство, що себе поважає, спонсорує спортсменів; проводять марафони на користь хворих на рак пацієнтів; клініка Амстердамського університету, АМС, де вже мали б краще розбиратися в таких питаннях, щороку організовує народні забіги. Вранці за чверть сьома телеканал МАХ починає підстьобувати всю країну «бігати підтюпцем», при чому старенькі люди ритмічно рухаються у неповторних повзунках.

Ну звідки взялося це непорозуміння, що спорт здоровий? Звичайно, ні, якщо, як я, проводиш неділю за оформленням у лікарню пацієнтів по швидкій допомозі. До цього знову дійшло на початку січня 2009 року. Підморозило, і незабаром уже половина Голландії кружляла на ковзанах. Усі пункти невідкладної допомоги в лікарнях працювали з перевантаженням, щоб прийняти близько 10 000 додаткових пацієнтів, яких привозили з переломами, переохолодженнями та іншими болячкам. Хіба це здорово? А щорічні евакуації літаками загіпсованих пацієнтів із зимових курортів також не підтверджують, що спорт здоровий. Щороку в Нідерландах трапляється до 1,5 мільйона спортивних травм, половина з яких потребує втручання лікаря. Якби заняття спортом заборонили, ми б одним махом позбулися черги пацієнтів. Ви вже знаєте, як боксери завдають одне одному мозкових травм (див. розділ ХІІІ.1). Та кік-боксери вочевидь набагато гірші. Футболісти також втрачають чимало мозкових клітин від подач головою та пари-трійки ударів ліктем в обличчя. Перша смерть від марафонського забігу трапилася ще у давніх греків. 15 відсотків випадків поперечного паралічу стаються саме від занять спортом, наприклад, так було з американським актором Крістофером Рівом, який прославився завдяки ролі Супермена. Він упав із коня, зламав шию і до кінця життя залишався паралізованим.

Спорт, потреба в русі, можуть також свідчити про наявність хвороби. Так, наприклад, сильне бажання рухатися супроводжує нервову анорексію (див. розділ VI.9).

1 ... 58 59 60 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"