Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

грубіянити стала. Так ось незабаром і нас бити почнуть. По вулицях ходити не можна. А головне, сьогодні-завтра французи будуть, чого ж нам чекати! Я про одно прошу, mon cousin, — сказала княжна, — накажіть одвезти мене до Петербурга: яка я не є, а під бонапартівською владою жити не можу.

— Та годі-бо, та cousine, звідки ви черпаєте свої відомості? Навпаки...

— Я вашому Наполеону не підкорюся. Інші як хочуть... Якщо ви не бажаєте цього зробити...

— Та я зроблю, я зараз накажу.

Княжні явно досадно було, що не було на кого сердитись. Вона, щось шепчучи, сіла на стілець.

— Але вам це неправильно доносять, — сказав П’єр. — В місті зовсім тихо, і небезпеки ніякої нема. Ось я щойно читав... — П’єр показав княжні афішки. — Граф пише, що він життям відповідає, що ворог не буде в Москві.

— Ах, цей ваш граф, — злобно заговорила княжна, — це лицемір, лиходій, який я сам настроїв народ бунтувати. Хіба не він писав у тих дурних афішах, що хоч би який там був, тягни його за чуба до розправи (і як по-дурному)! Хто візьме, каже, тому і честь і слава. От милими речами й добалакався. Варвара Іванівна казала, що народ мало не вбив її за те, що вона по-французькому заговорила...

— Та це ж так... Ви все до серця дуже приймаєте, — сказав П’єр і став розкладати пасьянс.

Незважаючи на те, що пасьянс зійшовся, П’єр не поїхав у армію, а залишився в опустілій Москві, все з тією ж тривогою, нерішучістю, зі страхом і одночасно з радістю чекаючи чогось жахливого.

Другого дня надвечір княжна поїхала, і до П’єра приїхав його головноуправитель з вісткою, що грошей, яких він вимагає для обмундирування полку, не можна дістати, коли не продати одного маєтку. Головноуправитель взагалі ставив перед П’єром справу так, що всі ці затії з полком мали розорити його. П’єр ледве приховував усмішку, слухаючи управителя.

— Ну, продайте, — сказав він. — Що ж ти вдієш, я не можу відмовитись тепер!

Чим гірший був стан усяких справ, особливо його справ, тим П’єру було приємніше, тим очевидніше було, що катастрофа, якої він чекав, наближається. Уже нікого майже з П’єрових знайомих не було в місті. Жюлі виїхала, княжна Марія виїхала. З близьких знайомих лише Ростови залишались; але до них П’єр не їздив.

Цього дня П’єр, для того, щоб розважитися, поїхав у село Воронцово дивитися велику повітряну кулю, яку будував Леппіх на погибель ворога, і пробну кулю, яку мали пустити завтра. Куля ця була ще не готова; але, як узнав П’єр, її будували з бажання государя. Государ так писав графові Растопчину про цю кулю:

«Aussitôt que Leppich sera prêt, composez lui un équipage pour sa nacelle d’hommes sûrs et intelligents et dépêchez un courrier au général Koutousoff pour l’en prévenir. Je l’ai instruit de la chose.

Recommandez, je vous prie, à Leppich d’être bien attentif sur l'endroit où il descendra la première fois, pour ne pas se tromper et ne pas tomber dans les mains de l'ennemi. Il est indispensable qu’il combine ses mouvements avec le général-en-chef»[104].

Повертаючись додому з Воронцова і проїжджаючи Болотною площею, П’єр побачив натовп біля Лобного місця, зупинився і зліз з дрожки. Це була екзекуція французького куховара, обвинуваченого у шпигунстві. Екзекуція щойно закінчилась, і кат одв’язував від кобили товстого чоловіка з рудими бакенбардами, в зеленому камзолі і в синіх панчохах, який жалісно стогнав. Другий злочинець, худенький і блідий, стояв тут-таки. Обидва, судячи і по обличчях, були французи. Із злякано-хворобливим виглядом, подібним до того, що мав худий француз, П’єр проштовхався крізь натовп.

— Що це? Хто? За що? — питав він. Але увага натовпу — чиновників, міщан, купців, селян, жінок у салопах і в шубках — так жадібно була зосереджена на тому, що відбувалося на Лобному місці, що ніхто не відповів йому. Товстий чоловік підвівся, нахмурившись, знизав плечима і, очевидно, бажаючи виявити твердість, став, не дивлячись круг себе, одягати камзол; але раптом губи його затремтіли, і він заплакав, сам сердячись на себе, як плачуть дорослі сангвінічні люди. Натовп голосно загомонів, як здалося П’єру — для того, щоб заглушити в самому собі почуття жалості.

— Куховар чийсь князівський...

— Що, мусью, видно російський соус кислим французові вийшов... оскому набив, — сказав скривлений приказний, що стояв біля П’єра, тоді, як француз заплакав. Приказний оглянувся круг себе, очевидно чекаючи оцінки свого жарту. Деякі засміялися, деякі не переставали злякано дивитися на ката, який роздягав другого.

П’єр засопів носом, скривився і, швидко обернувшись, пішов назад до дрожки, і все щось бурмотів сам до себе, йдучи і сідаючи. Протягом їзди він кілька разів здригався і скрикував так голосно, що кучер питав його:

— Що накажете?

— Куди ж ти їдеш? — крикнув П’єр на кучера, який виїжджав на Лубянку.

— До головнокомандуючого веліли, — відповів кучер.

— Дурень! тварюка! — вигукнув П’єр, лаючи свого кучера, що рідко з ним траплялося. — Додому я велів, і швидше їдь, бовдуре. Ще сьогодні треба виїхати, — сам до себе промовив П’єр.

П’єр, дивлячись на покараного француза і на натовп круг Лобного місця, так остаточно вирішив, що не може більш залишатися в Москві і їде сьогодні ж в армію, що йому здавалося, що або він сказав це кучерові або кучер сам повинен був знати це.

Приїхавши додому, П’єр дав наказ своєму всезнаючому, все вміючому, відомому всій Москві кучерові Євстафійовичу про те, що він уночі їде в Можайськ до війська і щоб туди було вислано його верхові коні. Все це не можна було зробити того ж дня, і тому, як повідомив Євстафійович, П’єр мусив відкласти свій від’їзд до другого дня, щоб дати час підставним коням прибути на дорогу.

24 числа проясніло після поганої погоди, і цього дня по обіді П’єр виїхав з Москви. Вночі, перемінивши коней у Перхушкові, П’єр узнав, що цього вечора був великий бій. Розповідали, що тут, у Перхушкові, земля двигтіла від пострілів. На П’єрове запитання про те, хто переміг, ніхто не міг йому відповісти. (Це був бій 24 числа під Шевардіном.) На світанку П’єр під’їжджав до Можайська.

Всі будинки Можайська були зайняті постоєм військ, і на заїжджому дворі, на якому П’єра зустріли його берейтор і кучер, у кімнатах не було