Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

здохне вже через пару років від свого канабісу, але все-таки — навіть якщо він буде жити довго, до ста років, скажімо, він до останнього подиху буде пам’ятати цей день. Він із жахом згадуватиме про нього, як про ДЕНЬ ВЕЛИКОЇ ПОМСТИ МУДАКАМ І УРОДАМ. Тому що він і є найбільшим мудаком і найбільшим уродом, і я зроблю так, щоби він про це не забував ні на хвилину. Я розбомблю цю його смердючу нору, я знищу всі його запаси тютюну і алкоголю, я випущу кишки його рибкам ножицями для манікюру, я розріжу на довгі смуги всі його светри й футболки, я спущу в унітаз усі його антидепресанти, щоби цей мудак і урод загнувся від великої депресії, мов американська економіка. Я поріжу собі долоні його бритвами і напишу власною кров’ю на стінах — СМЕРТЬ УРОДАМ, ЯКІ ПРИНИЖУЮТЬ ЖІНОЧУ ГІДНІСТЬ! СМЕРТЬ УРОДАМ, ЯКІ П’ЮТЬ МОЮ КРОВ З ШОСТОЇ РАНКУ ДО ДЕСЯТОЇ ВЕЧОРА! А якщо мені не вистачить для цього власної крові, я скористаюсь спреями, помадою та гуталіном. Він буде змушений щоранку, прокинувшись, читати правду про себе і собі подібних. Я помщуся йому за всі три тижні спільного з ним проживання, за кожен із двадцяти днів, які він у мене забрав. Він буде прокидатись уночі й бачити над собою величні й строгі написи, які я залишу йому на згадку про свої понівечені три тижні. З цього я і почну!

Жіночі розмови завжди закінчуються несподівано, усі ці виплески ірраціональності й неадекватності заливають собою навколишній простір, і тоді всім доводиться бовтатись у цих бурхливих водах, не маючи сил вибратися на сухе. Жіночі голоси, які супроводжують нас упродовж нашого життя, їхній іронічний шепіт, їхні істерики, переважно все-таки істерики, але й іронічний шепіт також — дивні зразки того, як не потрібно складати слова, як не варто будувати свою пряму мову, показові приклади того, як навіть із незначного лексичного запасу можна виготовляти лінгвістичні бомби, що розриватимуть тебе на шматки своєю незбагненністю, усіма своїми внутрішніми протиріччями. Я думаю, джаз був придуманий для того, аби хоч якось функціонально задіяти ці голосові зв’язки, усіх жінок потрібно відправляти на хоровий спів на перевиховання. Так, такий ось побутовий фашизм, і не говоріть мені, що я помиляюсь. Чорта з два. За своє життя я вислухав стільки психоделічної пурги з вуст, скажімо, кондукторів-контролерок, що знаю про що говорю. Жіночі голоси не пристосовані для виголошення декретів та універсалів, вони інакше влаштовані, у них інша анатомія, у цих голосів. Джаз, секс і заковтування шабель — займіть нарешті своє місце в суспільстві, заповніть своїми голосами належну вам нішу в радіоефірі, давайте, зрештою, займатися кожен своєю справою: я — виголошенням декретів та універсалів, ви — заковтуванням шабель. Потім порахуємо втрати.

Усе, сказала вона, видавлюючи на палець рештки чорної фарби, ось тепер все. Тепер цей СУЧИЙ СИН запам’ятає мене назавжди. Шкода, що не довелося сказати йому це в очі. Але нічого. Навіть попри те, що я його БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ ПОБАЧУ, він запам’ятає цей день надовго. Він буде з жахом згадувати ці затягнуті у вузол сорочки, цей кришений посуд, цих сучих рибок, які стрибають від мене під крісла, цей телевізор у ванні — о, це він запам’ятає особливо, хай він навіть не працював — цей телевізор, але все одно — з яким задоволенням я його туди запхала. Усе, це кінець, я зробила все, що могла, і сказала все, що хотіла. До побачення.

І тут я повернувся.

Револьвери і троянди

Ранньої осені на початку дев’яностих можна було померти

лише від вимовляння цих слів — рання осінь, ранні дев’яності,

кримінальна хроніка, у якій

караван фур їде з бундесу,

через Польщу, на схід. У головній

машині сидить начальник охорони —

молодий поляк

із армійським карабіном,

в чорній шкірянці,

в російському камуфляжі —

переганяє свої десять машин

через сонні мазурські озера.

І невідомо, що вони там везуть, за рахунок чого прориваються

через час, який перестав іти в цій частині їхньої вітчизни, невідомо,

чому він не спить, адже всі жінки з берлінських порножурналів

співають йому, співають —

спи, спи, командир, доки ти спиш,

доти триває твій спокій,

коли ти займаєшся сексом, шрами твої починають світитись у темряві,

коли ти ламаєш хліб, ламаються небеса над озерами,

спи, спи, командир, всі помирають, всі народжуються,

всі переходять на інший берег свободи, смерть

надає одну перевагу — вона позбавляє тебе відповідальності за товар,

спи, спи, командир, такої ночі терпляче очікує кожна жінка,

шепочучи з острахом — ну що ж ти, спи, давай, спи, спи.

Дивись, яка в нього темна кров — сказав один слідчий іншому —

це від утоми. Так ніби він не спав останні десять років. Ага, —

погодився той, — або спав погано.

Схоже, їх розстрілювали впритул, —

знову сказав перший, — спочатку закидали гранатами

передню машину,

потім добили решту, тут закрита ділянка дороги, бачиш,

тут їх і чекали, я б теж так зробив, — сказав перший, — на їхньому місці.

Я колись так і зроблю.

І ось тепер для нього вже все припиниться —

кров’ю на карабіні, купленому в еміратах,

грубими нитками якогось хірургічного крою.

І тільки опери мовчки схиляться в запилених бушлатах,

і тільки патологоанатом із розумінням кивне головою.

І тільки мама заплаче де-небудь в районі Вроцлава

за сином, якого так рано завалили ці комуністи.

І журавлі над озерами розганятимуть потоки простору

м’язами, натренованими, як у професійних велосипедистів.

І навесні, щороку, повертаючись із Палестини,