Читати книгу - "Купеля"

він цього не зрозумів. Він добре знає, що ефірні олії доброго вина можуть знизити мій кров’яний тиск. Сам пропонував не раз пити потроху на ніч, щоб позбутися безсоння й зменшити кількість снодійних пігулок. Він знав, що червоне вино має здатність захистити мозок від ушкоджень після інсульту. Роман знає, що ресвератрол, який є в складі вина, знижує ризик утворення тромбів і холестеринових бляшок. Він знав, що моя мати, і не тільки вона, а й близькі родичі померли від крововиливу в мозок, тож до моїх хвороб додалися ще й спадкові. І все це не завадило йому прикластися до моєї єдиної пляшки вина. Я збираю свої речі, щоб піти від нього назавжди. Звичайно ж, одна пляшка вина не може позбавити мене від усіх хвороб і не стане панацеєю, але ж вона могла подовжити відведене мені життя бодай іще на кілька днів. Людина, яку я кохаю понад усе, свідомо вкрала в мене ті дні.

Він. Нарешті! Я дістав вино для Леськи, хоча й добряче довелося переплатити провідникові з потяга, що йшов з Ужгорода. Мені для неї нічого не шкода, але не потрібно їй робити трагедію через ту випиту пляшку вина. Прибігаю додому в гарному настрої, а її речей немає. На столі записка — вона пішла від мене назавжди. Як так можна? Я ж усе робив для неї! Хіба я не дбав про неї? Якщо й пив, то за свої гроші, з дому, як її колишній, нічого не виносив. Образилася за вино. Навіть смішно. Написала, що сама подасть на розлучення. Цікаво, як вона пояснить причину розлучення? Укаже, що я випив її пляшку дешевого червоного вина? Ох, Лесько! Ще пошкодуєш, що так вчинила. Я ж тебе, дурна, так кохаю! Справді, жіноча логіка ніколи не буде зрозуміла чоловікам.

Вона. Не знаю, як поясню подрузі причину свого розлучення. Навіть вона не зрозуміє, тим паче суддя. Як пояснити, що одна пляшка духмяного смородинового вина може змінити раз і назавжди життя людини? Сумніваюся, що справжню причину зрозуміє Роман. Байдуже! Я йду від нього, поки кохаю, щоб потім не зненавидіти. Головне — вчасно піти.

Запізніле зізнання

Напевно, у житті кожної людини бувають моменти, коли душа наповнюється по самі вінця емоціями й почуттями. Їх стає так багато, що для них не залишається навіть маленького закутка в глибині душі. І тоді виникає непереборне бажання виплеснути їх назовні, звільнивши місце для нових почуттів. Зараз такий стан у мене. Скільки ж часу я мовчала! Придушувала в собі почуття власника, не давала злобі вирватися назовні й зруйнувати наш із тобою, Максе, примарний світ щасливої сім’ї. Сьогодні вранці я зрозуміла: усе, що нагромадилося за останній рік, не може далі вміщуватися в моїй такій ніжній і чуттєвій душі. Максе, я повинна тобі в усьому зізнатися, полегшити свою зболену, змучену душу, щоб жити далі. Настав час дізнатися тобі правду.

З того дня, як ми з тобою познайомилися, мені завжди здавалося, що живемо в повній гармонії. Ти завжди дбайливо й трепетно ставився до мене, боявся заподіяти мені біль, не хотів, щоб я розчарувалася в тобі. Я також боялася ненароком зробити необережний рух, аби не зруйнувати наш такий ідеальний шлюб. Ми жили й дихали одне одним. Наша любов горіла таким яскравим, рівним полум’ям, осяваючи наше майбутнє, що я не допускала навіть думки про те, що це полум’я колись може згаснути. Наша любов зміцнилася, розгорілася ще яскравіше, коли народилися гарні, завжди усміхнені діти — Сашко й Марійка. Їхня поява на світ іще більше зміцнила наш шлюб. Як не дивно, памперси, соски, пляшки з молоком, нічні недосипання — усе це врізноманітнило наші стосунки, внесло нові, більш соковиті барви в нашу родину. Ти запропонував мені залишити роботу й присвятити своє життя вихованню малят. Я погодилася. Навіщо мені робити кар’єру, якщо є вищі цінності? Тобі довелося більше працювати, і ми стали рідше бачитися. Максе, ти не повіриш, під час твоєї відсутності я могла розмовляти з твоїм одягом. Я могла обійняти твою сорочку, вткнутися в неї обличчям, вдихнути твій запах і… поговорити з нею так, немов ти поруч. Скажеш, дурна? Можливо, але любов часто буває безрозсудна. Я жила тобою й нашою любов’ю, нічого й нікого не помічаючи навколо. Вірила, що наше щастя таке міцне, що його жодна у світі сила не в змозі зруйнувати. Тоді я не знала, що й у найміцнішому металі може бути маленька тріщинка, і варто завдати навіть слабкого удару — метал розколеться…

Зла доля не дрімала, вона шукала, де й коли зруйнувати чиєсь щастя. І треба ж їй було вибрати нашу сім’ю! Того березневого теплого дня я згадала, що забула купити картоплю. Добре, що супермаркет за рогом сусіднього будинку. Я швидко скупилася, але тільки вийшла з магазину, як у пакета відірвалися ручки. Дзвін розбитої банки — і в пакеті змішалися картопля з яйцями й майонезом. Розсерджена, я озирнулася, виглядаючи сміттєвий бак. За будівлею супермаркету стояв великий бак, і я попрямувала туди. Максе, якби я тоді викинула цей нещасливий пакет у найближчу урну, усе склалося б інакше, але зла доля повела мене за ріг будівлі. Там я помітила твій сріблястий «опель», з якого ти вийшов із величезним букетом білих троянд і одразу потрапив в обійми гарної й молодої рудоволосої жінки. У цю мить мені захотілося зникнути, розчинитися, випаруватися в повітрі назавжди. Я стояла, приголомшена, не в силах відірвати погляду від вас. Я бачила, як ти пристрасно її поцілував, як вона обвила твою шию руками, як ви сіли в «опель» і проїхали майже повз мене. Страх втратити в одну мить усе, що було для мене таким дорогим, скував мене по руках і ногах. Він не давав мені дихати, роблячи тіло безвольним, а ноги — ватяними. Але вдома мене чекали діти, тому я побрела до них.

У моєму розпорядженні було шість годин до твого повернення. За той час я мусила для себе прийняти рішення. Доведена до нестями, затиснута диким тваринним страхом, деякий час я взагалі була не здатна зробити якісь висновки. Максе, я досі не знаю, як я в той день змогла усвідомити, що трапилося, і прийняти рішення. У мене було два виходи. Перший: назавжди викреслити чоловіка-зрадника зі свого життя й почати жити заново. Другий: зробити вигляд, що нічого не сталося, і зайняти вичікувальну позицію в надії, що та жінка — твоя