Читати книгу - "Робінзон Крузо"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:
в човен і кинутися їм навздогін — щоб, бува, вони назавтра не привели за собою хмару месників на трьох сотнях каное. Його тривога передалася мені, тож ми швидко заскочили в каное — і раптом побачили ще одного полоненого, зв'язаного по руках і ногах, ледве живого від страху. Він за шию був прив'язаний до човна, тож навіть не міг визирнути і глянути, що діється наокруж. Я вмить розтяв мотузки і хотів йому допомогти звестися, але він не міг поворухнутися — певно, гадав, що його тут-таки заріжуть.

Підійшов П'ятниця, і я попросив його переказати полоненому, що той вільний. Я знову дістав пляшку, щоб П'ятниця напоїв бідолаху ромом. Нарешті той сів. П'ятниця нахилився над ним і зазирнув йому в обличчя — і зненацька почав цілувати, пригортати, плакати й сміятися, а потім танцювати і співати. Він розмахував руками, ляпав долонями себе по обличчю та знову стрибав навколо врятованого індіанця. Доволі часу минуло, поки ми з'ясували, що сталося, — ми врятували батька П'ятниці.

Я був страшенно зворушений, спостерігаючи за П'ятницею та його батьком. Хлопець не міг всидіти на місці — вистрибував із човна і знову заскакував у нього, потім сідав коло батька і клав його голову собі на груди, потім розтирав йому затерплі руки й ноги, де лишилися сліди мотузки. Я навіть дав йому пляшку, щоб він розтер батька ромом, — тому значно полегшало.

Ми вже й не думали переслідувати втікачів у каное — їх уже ледве видно було на обрії. І добре, що так склалося, бо години за дві здійнявся страшенний вітер (дикуни, певно, ще й чверті дороги не подолали) і не припинявся всю ніч. Дув він із північного заходу, якраз проти руху дикунів, тож навряд чи їм пощастило доплисти до берега.

П'ятниця крутився навколо батька, і я навіть не наважувався звернутися до нього. Та нарешті я гукнув його і спитав, чи він уже давав батькові хліба. Хлопець похитав головою і присоромлено вигукнув:

— Бридкий пес їсти все сам!

Тоді я дав йому окраєць хліба зі своїх запасів, і П'ятниця радо простягнув це батькові. У кишені в мене лежало ще кілька грон родзинок, тож я і їх подав старому. Та щойно П'ятниця побачив родзинки, як вистрибнув із човна і кинувся бігти, а бігав він прудко, як вітер. За мить він зник з очей, і як я не кричав, як не кликав його, він не повертався. Тільки за півгодини він вийшов із переліску, тепер уже помалу, трохи накульгуючи, бо ніс щось важке. Коли хлопець наблизився, я збагнув, що за цей час він устиг збігати додому і принести глечик свіжої води, два буханці хліба (хліб він віддав мені, а воду батькові). Вода додала старому снаги більше, ніж увесь ром на світі.

Коли старий напився, я запитав, чи зосталася вода.

— Так.

— То дайте напитися й бороданеві.

Ми також пригостили іспанця хлібом — він лежав, важко відсапуючись, у тіні розлогого дерева. Руки й ноги його теж затекли він мотузок. П'ятниця дав йому напитися, а я простягнув родзинки. Бородань глядів на мене з неймовірною вдячністю — після бою він був такий слабий, що не міг звестися на ноги. А ще у нього набрякли кісточки на ногах — боляче було ступити, тож П'ятниця кинувся розтирати їх ромом.

При цьому хлопець що дві хвилини обертався, аби глянути, як там його батько. Аж тут він бачить — не сидить батько. Він підскочив і побіг, тільки п'яти замиготіли в повітрі, — а старий просто ліг на дно човна, щоб відпочити. Коли П'ятниця повернувся, я попросив його допомогти іспанцю дійти до човна — хотів обох полонених доправити до нашої твердині морем. Хлопець був на диво дужий, він просто завдав бороданя собі на спину і переніс у каное. Там він посадив його поряд зі старим індіанцем.

П'ятниця відчалив і поплив уздовж берега, а я насилу міг угнатися за ним, простуючи по піску. Дув сильний вітер, але ми щасливо завели каное у лиман. Тут П'ятниця припнув човен зі звільненими бранцями й кинувся бігти назад.

— Ти куди? — крикнув я.

— Забрати друге каное!

Хлопець бігав швидше, ніж рисак, — я й оком не змигнув, а він уже завів у лиман друге каное. Тоді ми допомогли полоненим вибратися на сухе, але йти вони не могли, і бідний П'ятниця не знав, що ж йому робити.

— Сядь, — мовив я. — Треба поміркувати.

І я придумав: ми змайстрували легкі ноші, вклали слабих поруч і вдвох із П'ятницею легко понесли.

Ми дійшли до зовнішнього валу нашої твердині — і почалися перші труднощі. Як переправити слабих на той бік? А ніяк зараз не переправиш, бо вони самі не залізуть по двох драбинах. Отож ми вирішили поки що оселити їх знадвору і вже за дві години поставили невеликий намет зі старих вітрил, який згори добре накрили хмизом. Всередині ми настелили ліжники з рисової соломи і приготували ковдри, щоб чоловіки могли накриватися.

Мій безлюдний острів став населеним, я почувався королем із підданими. Я часто грався в короля, коли мені ставало сумно. Цілий край був у моєму владарюванні, я мав беззаперечне право на царювання. Я ж був паном і володарем — мої піддані ніколи б не стали цього заперечувати, бо завдячували мені своїми життями й готові були за мене ці життя покласти у разі небезпеки. Троє моїх підданих належали до різних релігій: П'ятниця був протестантом, його батько — язичником і людожером, а іспанець — католиком[11]. Отак я дотримався свободи віросповідання у своєму царстві.

Коли обидва врятовані отримали дах над головою і могли спокійно відпочити, час було подумати, чим ми їх годуватимемо. Я попрохав П'ятницю привести з вигону річне козеня. З нього ми зготували смачне тушковане м'ясо. Варили ми надворі, якраз побіля намету наших гостей. Готова страва парувала, і я накрив на стіл. Ми всі разом пообідали, і я намагався підбадьорити вчорашніх полонених, як міг. П'ятниця перекладав для батька, та й для іспанця також, бо той устиг непогано опанувати мову тубільців.

Ми пообідали, чи радше повечеряли, і я звелів П'ятниці взяти каное та сплавати на узбережжя, де ми на полі бою зоставили всю зброю. Наступного дня П'ятниця поховав мертвих, щоб тіла не лежали просто неба. Попросив я його також приховати жахливі сліди людожерського бенкету — сам не міг навіть наблизитися туди. Хлопець постарався, і коли ми наступного разу вийшли на знайоме

1 ... 58 59 60 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"