Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

смолистому волоссі. Оце й усе. На цьому екзотика закінчувалася: круп’є та охоронці були білими.

Ми поміняли фішки в очеретяній хатині, здали плащі в гардероб, прикрашений пластмасовими черепами і шкурами зебр.

— Пацани не змогли розрахуватися? — запитав Мишко, киваючи на черепи.

Але африканець, який володів кількома фразами: «Добрий вечір», «Спасибі», «Добре» і «Приходьте ще» — тільки безглуздо посміхнувся у відповідь.

Нам подали коньяк, а Яні — кокос, наповнений лікером і соком червоних апельсинів.

Ми зробили по ковтку і почали грати.

З

Колись Північна Столиця славилася військовими парадами, гробницею зведеного в ранг фараона пролетарського лідера, музеями і театрами. Нині ж вона перетворилася на величезний бізнес-центр, тому майже всі відвідувачі казино були представниками середнього класу — менеджери, секретарки, начальники відділів, маклери і брокери. А тому наші трохи пом’яті, але пошиті за останньою модою піджаки і приспущені краватки не виділяли нас із загальної веселої і гучної юрби гравців.

Хіба що Яна в чорненькій сукенці, що звабливо обтягувала її стан… Але вона могла бути Мишковою дівчиною, яку, молоду і недосвідчену, він вирішив здивувати своєю щедрістю.

А Мишко був щедрий, він отримав тридцять п’ять тисяч для того, щоб програти.

Охорона казино знала, що ми приїхали разом, і могла здогадуватися, що ми приїхали грати на одну кишеню, а тому Мишко мав програвати, щоб мої виграші здавалися справжньою випадковістю.

А вигравати тут було зовсім неважко. У переповненому залі на тридцять столів багато відвідувачів робили ставки на таку ж суму, як і я. Тут були в обігу величезні гроші. Та що говорити, якщо за один кін за всіма столами програвалося біля ста тисяч. Тому, як тільки Мишко програв свої тридцять п’ять тисяч, а Яна доїла бананово-карамельну піну зі свого келиха, замовленого після кокосу, я сказав: «Усе, йдемо».

Кинув круп’є фішку на п’ятсот євро і підвівся з табурета.

Ми забрали свої плащі. Мишко з Яною вийшли на вулицю, а я поміняв фішки, залишивши дві, щоб було чим подякувати швейцарові:

— Приходьте до нас ще.

І африканському вождеві, який мерз на вулиці:

— На, зігрієшся.

— Спасибі, — він гукнув таксиста, який стояв неподалік від казино.

— Скільки? — запитав Мишко, відчиняючи дверцята для Яни.

— Двісті шістдесят тисяч, — сказав я.

Ми були в раю, де виграш двохсот шістдесяти тисяч дістався нам досить легко і був настільки незначним для місцевих гравців, що ми могли не турбуватися про власну безпеку.

Недарма кажуть: «Життя гравця повне небезпек, але він єдиний, хто може потрапити в рай ще за життя».

І цей рай не в Едемі на сході, біля джерел Фісона, Хіддепеля і Євфрату, а в казино Монте-Карло, Лас-Вегаса і Північної Столиці. У всякому разі Рай для Гравців.

Розділ 45
«Після першої зі щасливих ночей»

Готель був з найкращих. Наші номери скидалися на величезні квартири-студії. У ресторанах, що працювали цілодобово, готували настільки смачно, що це навіть неможливо описати словами. А в дансинг-барі можна було не тільки купити любов жінок, у порівнянні з якими Міс Світу минулого року виглядала кривоногою пастушкою, але й одержати будь-яку з комбінацій існуючих напоїв і наркотиків.

— Гульнемо? — запитав Мишко, який утомився від незгод і спартанського способу життя, що нам довелося вести останні кілька тижнів.

— Гульнемо, — відповів я.

І ми «гульнули». Причому так, що, не випивши і третини замовленого, нам довелося нести Яну в її номер на руках.

2

Ранок був чарівним пробудженням у повному квітів номері.

— Ал-л-ло, служба номерів?

— Чим можемо бути корисними для вас?

— Номер дві тисячі тридцять три, пришліть кого-небудь зробити замовлення.

Увійшла дівчина в білому фартушку, я замовив каву, лимони і коньяк.

Поснідав, викликав коридорного і, лежачи на неосяжному ліжку, наказував йому, де розмістити телевізор:

— Трохи лівіше.

Мишко прийшов о третій годині, коли відправив двох дам, які ночували в його номері.

— Ну як? — запитав він мене.

— Чудово, — відповів я.

Виграні нами гроші лежали поруч зі мною складені пачками по дві і п’ять тисяч і перетягнуті кольоровими резинками.

— Куди ми сьогодні?

Розкривши буклет «Нічного Дайджесту» я показав йому картинки оформленого в чорно-червоні кольори «Білого Рубіна».

— Суші-бар, — прочитав Мишко. — Стоянка охороняється. Кабаре. Стриптиз. Іспанська, китайська, французька і традиційна російська кухні. Оголені офіціантки. Щовечірні розіграші призів серед відвідувачів. Страхові виплати для гравців — п’ять відсотків від програної суми.

І мій допис після телефонного дзвінка в казино:

«Мінімальна ставка сто п’ятдесят євро».

— Це якась принада для багатих провінціалів? — запитав Мишко.

— Схоже на те, — сказав я. — Суші, кабаре, стриптиз, п’ять відсотків від програшу і оголені офіціантки — розкішне місце для обігравання багатих сибірських торговців ікрою та хутром.

— Невже? — перепитав Мишко. — Але ж ми не торговці.

— То будемо ними. — сказав я, — до сьогоднішньої ночі.

— Ну що ж, спробуємо, — погодився Мишко.

Справді, ми потрапили до раю. Але тут були свої архангели з вогненними мечами, вони охороняли дерева з забороненими плодами і пачками грошей. І доводилося бути обережним, щоб тебе не вигнали.

З

Казино — це насамперед бізнес. Непередбачений, найчастіше позбавлений гарантій на успіх і