Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

дуже небезпечний. Навіть якщо казино знаходиться в невеликому містечку.

Існує безліч способів заманити відвідувача до ігрового столу. Звичайно, можна розвісити повсюдно щити і написати на них:

=«ВЧОРА В НАШОМУ КАЗИНО ВИГРАШ СТАНОВИВ 500.000!!!»= або =«БЕЗКОШТОВНІ КОКТЕЙЛІ ДЛЯ ГРАВЦІВ»=

і в казино буде повно народу. Але переважну більшість становитимуть копійчані мрійники, які принесуть у казино два-три долари і, програвши їх, ще довгенько штовхатимуться біля столів, щоб подивитися, як грають інші. Або місцеві алкоголіки, які прийдуть саме за «безкоштовною випивкою». Казино потрібні не вони, а ті, хто володіє значно більшою сумою грошей і може дозволити собі програти за вечір хоча б дві-три сотні.

Але заманити в гру — це одне. Куди важливіше і куди складніше змусити людину програти, а потім прийти в казино ще раз. Тобто зробити її програш приємним. Саме програш, тому що в цьому світі ще не існувало казино, яке б займалося благодійністю.

Гроші. Гроші. Гроші. Гроші.

Задля грошей, навколо грошей, за гроші і в ім’я грошей.

4

Я не зустрічав людей, які б, розпочинаючи свій бізнес, не мріяли розбагатіти. Так само і власників казино, які б купували рулетки і гральні автомати тільки для того, щоб отримати прибуток.

Добре було тим, хто починав першим. Казино було в моді і вважалося чимось незвичайним. Майже всі, хто мали хоч якісь гроші, відвідували його щовечора. Причому людей не бентежило те, що попервах казино більше нагадували сільські клуби, аніж респектабельні Палаци Ігор.

Але все змінилося, як змінилися і самі власники, які спершу стріляли, а потому викуповували один в одного ігорні заклади. Казино ставали дедалі розкішнішими, а кількість відвідувачів невпинно меншала.

Не допомагало нічого, навіть акції на зразок «кожному гравцеві — двадцять безкоштовних фішок». Багаті люди, тобто саме ті, завдяки яким збагачується кожне казино, все більше і більше розуміли, що їх обманюють, і перестали відвідувати казино.

Це — замкнуте коло. Адже за чесної гри казино одержує тільки шість-сім відсотків від грошей, що беруть участь у грі. А іноді навіть залишається в мінусі. Саме тому більшість із них не може обійтися без керованих столів і круп’є-шулерів. А обманюючи відвідувачів, вони втрачають їх.

Крім того, останнім часом багато багатіїв почали купувати рулеткові столи і встановлювати їх у власних вітальнях і віл ах, щоб пограти з друзями в «чесну рулетку».

Досить часто траплялося, що, заволодівши тим чи іншим казино, новий власник дізнавався, що заклад, який є його власністю, — банкрут.

Звичайно ж, не можна стверджувати, що всі казино збиткові. Просто все пізнається в порівнянні. А статистика свідчить, що тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертого року найшикарніше казино приносило своєму власникові сто тисяч за вечір, а нині він не отримує і трьох тисяч доларів, зібраних переважно за рахунок проданої маріхуани і відібраних у барменів чайових.

Отже, проблем вистачає.

Крім того, докучають гравці, які намагаються обіграти казино, і шулери. І саме тому всі без винятку «бандитські» казино оголосили хрестовий похід проти обох категорій відвідувачів.

5

Ця війна жорстока і безкомпромісна. «Гарний шулер — мертвий шулер». «Якщо гравця виявлено, його потрібно знищити».

Не хочеться переповідати страшні історії про зламані кисті рук, спалені автомобілі і вбивства в темних провулках. Але це факт — дуже часто казино керують люди, які розбагатіли завдяки пістолету і стилету, і борються вони з гравцями та шулерами тими ж методами, якими послуговуються для знищення конкурентів і ворогів.

Статистики немає. Її просто не існує.

Але в одному з міст, а точніше в п’яти, що належали одному власникові казино, працював такий собі Кат Гравців. Він був невеликого зросту, не дуже сильний і не дуже молодий. Він ніколи не носив із собою пістолета і ніколи нікого не бив. Та цього й не потрібно було робити, тому що поруч із ним завжди була четвірка головорізів, готова стріляти, бити, а якщо треба — і катувати.

Кат вишукував гравців-професіоналів. Причому нюх мав бездоганний. Я знаю тільки одного гравця, який може сказати про себе: «Я зустрічався з Катом Гравців і мені вдалося уціліти».

Діяв же Кат просто. Знаходив гравця, спостерігав, але не втручався у гру.

Гравця ловили вже потім, на виході з казино. Били, садили в машину і відвозили за місто, де, змусивши викопати могилу, убивали і закопували.

Я не знаю, як закінчив життя він. Гадаю, що помер не своєю смертю.

Але точно знаю: таких катів багато, і чим більші гроші крутяться в грі, тим рішучіше вони діють.

Ми перебували в раю гравців, тобто в нашому раю. Але це було і наше пекло, тому ми мали продумувати кожен наш крок. Необхідно було зіграти три гри і виїхати.

6

Усього три гри.

І в першу з них я хотів зіграти в казино для багатих провінціалів «Білий Рубін».

— Отже, в «Білий Рубін».

— А потім куди? — запитав Мишко, спустошивши склянку з коньяком.

— У «Чорний Ангел» і «Блек-найт-холл-фореве».

— Як? — перепитав Мишко.

Я відкрив дайджест на картинці з палаючими золотими ліхтарями казино, показав його Мишкові і повторив:

— «Блек-найт-холл-фореве» — казино, що обслуговує іноземців, які працюють і відпочивають у нас.

— А, — сказав Мишко, вирішивши уточнити, — усіх без винятку?

— Ні, — сказав я, — тільки дуже європейських, дуже західних.

— Але ж ми не іноземці.

— Але в нас є мізки, — сказав я, — але про це потім, а поки — в «Білий