Читати книгу - "Книга Джунглів"

Багіра та буйвіл, що мене викупив? – сказав Мауглі. – Я б не хотів…

Його слова заглушив шурхіт у кущах під пагорбом, і з’явилася Багіра – легка, сильна та грізна, як завжди.

– Ось, – мовила вона, простягнувши вперед скривавлену лапу, – ось що затримало мене. Полювання було довге, та він лежить у кущах – дворічний буйвіл, що звільнить тебе, Малий Брате. Усі борги сплачено. Що ж до всього іншого, то я скажу те саме, що сказав Балу. – Вона лизнула ногу Мауглі. – Не забувай, що Багіра любила тебе! – крикнула вона і великими стрибками помчала геть.

Біля підніжжя пагорба вона крикнула ще раз – гучно й протяжно:

– Вдалих ловів на нових стежках, Хазяїне Джунглів! Не забувай, що Багіра любила тебе!

– Ти чув? – мовив Балу. – От і по всьому. Тепер іди, та спершу підійди до мене. О мудре мале Жабеня, підійди до мене!

– Нелегко скидати шкіру, – сказав Каа.

А Мауглі все плакав і плакав, притулившись лицем до боку сліпого ведмедя, й обіймав його за шию, а Балу намагався лизнути його ноги.

– Зорі поблідли, – сказав Сірий Брат і понюхав ранкове повітря. – Де ми полюємо сьогодні? Час обирати нові стежки.

І це остання з розповідей про Мауглі.

Прощальна пісня

Цю пісню співали у джунглях, аж поки Мауглі не ступив на поріг хатини, де його чекала Мессуа.

Балу Колись я Жабеня навчав, Тож хай мою науку знає: Як на людську дорогу став — Шануй Закон людської зграї! У спеку, в холод, вдень і в ніч Тримайся спільної стежини, Іди з братами пліч-о-пліч І не забудь, що ти людина! Та все ж і у людській юрбі Ти завжди будь самим собою, Лишайся вірним сам собі, Простуй дорогою прямою. І ще у пам’ятку візьми, Коли аж надто тяжко стане: