Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Ця модель нагадує AT&T на початку її діяльності, допоки у 1980-ті роки цю компанію не подрібнили. Основна ідея полягає в тому, що охорона здоров’я в багатьох своїх аспектах нагадує систему телекомунікацій: вона, фактично, є громадською послугою. Аналогічно системам водопостачання та каналізації або загальнонаціональній електричній інфраструктурі, система охорони здоров’я не існує сама по собі — вона є системною галуззю, ефективна робота якої критично важлива як для економіки, так і для суспільства. В багатьох випадках надання тієї чи іншої комунальної послуги спричиняється до ситуації природної монополії. Іншими словами, найефективнішим надання послуги є тоді, коли на ринку діє лише одна компанія.

Іще ефективнішою варіацією на цю тему може виявитися допущення на ринок невеликого числа конкурентних страхових компаній, тобто фактично, створення узаконеної олігополії. Це додасть системі змагального духу. Компанії і далі будуть достатньо великі, щоб мати істотну ринкову вагу в перемовинах із постачальниками, і, водночас, вони не матимуть іншого вибору, окрім як змагатися з конкурентами, намагаючись забезпечити високу якість своїх послуг, оскільки їхній успіх залежатиме від власної репутації. Жорстке регуляторне законодавство для цієї галузі обмежить зростання цін і не дасть змогу компаніям займатися небажаною практикою, наприклад, складання страхових програм, спеціально розрахованих на те, щоб навмисне вибирати молодших і здоровіших пацієнтів або пропонувати програми, які передбачають захист нижче стандартного. Натомість їм доведеться зосередитися на справжніх інноваціях і підвищенні ефективності. Злиття наявних страхових компаній в одну або декілька жорстко регульованих «медичних комунальних послуг» дозволить забезпечити значну кількість переваг, притаманних системі єдиного платника, і водночас зберегти саму галузь. Замість стати свідками власної ліквідації, приватні страхові компанії можуть, скоріш за все, узріти і свою певну вигоду від злиття в масштабах усієї галузі. Звісно, що обриси механізму, за допомогою якого можна буде здійснити таку консолідацію, ще дуже нечіткі. Можливо, уряд видасть обмежену кількість ліцензій і навіть спробує провести для цього аукціон, як це він робить для галузі електромагнітного зв’язку.[30]

Запровадити єдині тарифи для всіх платників

Альтернативною і, можливо, більш реальною стратегією є запровадження системи «єдиного тарифу» для всіх платників. Сенс цієї системи полягає в тому, що уряд встановлює єдиний список цін, які можуть правити постачальники за свої послуги. Як і програма Medicare, що диктує ціни за послуги, система єдиного тарифу чинитиме аналогічно до всіх пацієнтів, які отримуватимуть медичні послуги від того чи іншого конкретного постачальника. Принцип єдиного тарифу застосовується в системах охорони здоров’я багатьох країн, зокрема у Франції, Німеччині та Швейцарії. У США в Меріленді також існує подібна система для шпиталів, і тому вартість перебування в шпиталі зростала відносно повільно [32]. Системи єдиного тарифу відрізняються одна від одної специфікою свого запровадження й функціонування; тарифи можуть встановлюватися шляхом колективних перемовин між постачальниками та платниками або після аналізу фактичної вартості послуг в конкретних лікарнях їх може визначати регуляторна комісія.

Оскільки система єдиного тарифу запроваджує однакові ціни для всіх пацієнтів, то це потенційно справляє важливий вплив на перерозподіл витрат, який відбувається в Сполучених Штатах між пацієнтами з приватною страховкою та людьми, охопленими державними програмами (Medicaid для людей з низькими доходами і Medicare — для тих, кому за шістдесят п’ять). Якщо встановити єдиний тариф, то ці державні ціни неминуче зростуть значною мірою і ляжуть додатковим тягарем на платників податків. Натомість пацієнти з приватною страховкою, а особливо ті, хто взагалі не мають страховки, зазвичай отримують вигоди від невисоких цін, оскільки їм більше не доведеться субсидувати державні програми.[31]

Як на мене, то існує значно простіший метод, застосування якого зможе забезпечити негайну економію коштів. Він полягає в запровадженні межі єдиного тарифу, а не конкретних цін. Припустімо, що межа встановлюється на рівні тарифу програми Medicare плюс 50 %. В одному з прикладів, наведених у статті Стівена Брілла, йшлося про аналіз крові, який, згідно з програмою Medicare, коштує 14 доларів, і ціну на який можна встановлювати до верхньої межі в 21 долар, та за жодних обставин його ціна не сягне 200 доларів. Страхові компанії з достатньою ринковою потугою все одно матимуть змогу торгуватися за ціну, нижчу за цю верхню межу. Така стратегія миттєво унеможливить найгірші ексцеси, а оскільки верхня цінова межа була встановлена досить високо, то вона все одно забезпечить постачальникам достатній прибуток. Інформаційна довідка за 2010 рік, опублікована Асоціацією американських шпиталів (American Hospital Association), свідчить, що Medicare оплатила «в 2009 році 90 центів з кожного долара, витраченого шпиталями, що здійснюють догляд за пацієнтами програми Medicare». [33]. Якщо власна лобістська організація цієї програми стверджує, що Medicare покриває 90 % шпитальних витрат, то межі трохи вищої за тарифи програми Medicare буде достатньо