Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

для забезпечення такого перерозподілу вартості, який компенсує ці несплачені 10 %.[32] Окрім того, межу єдиного тарифу можна буде легко запровадити, оскільки вона ґрунтуватиметься на вже наявних тарифах Medicare, наведених у зазначеній публікації.

Одним з найперспективніших методів контролю за витратами на охорону здоров’я, що нині набуває дедалі більше прихильників, полягає в тому, щоб перейти з моделі «плата за кожну послугу» до системи «підзвітного обслуговування», згідно з якою лікарям і шпиталям сплачується фіксована сума за те, що вони контролюватимуть загальний стан здоров’я пацієнтів. Однією з головних переваг такого принципу є те, що він забезпечить переорієнтацію мотивації на активніше запровадження інновацій. Замість просто забезпечувати новий спосіб накручування ще вищих цін відповідно до фіксованого «цінового еталону», новітні технології будуть оцінюватися за їхньою потенційною здатністю знижувати собівартість і підвищувати ефективність медичного обслуговування. Однак для того, щоб це сталося, слід, перш за все, перекласти значну частину фінансового ризику, пов’язаного з доглядом пацієнта, зі страхувальників (або уряду) на шпиталі, лікарів та інших постачальників медичних послуг. Що й казати, ці останні навряд чи захочуть добровільно взяти на себе такий ризик. Іншими словами, для того, щоб здійснити вдалий перехід до «підзвітного обслуговування», нам все одно треба розв’язати проблему з дисбалансом впливу, що часто трапляється поміж страхувальниками й постачальниками.

Для того, щоб узяти під контроль вартість медичних послуг, що невпинно зростають, у Сполучених Штатах, на мою думку, можливо, було б необхідно втілювати один з тих двох генеральних стратегічних планів, які я щойно виклав. Нам доведеться перейти до системи єдиного платника, коли або уряд, або одна чи декілька приватних фірм матимуть більше переговорного впливу на ринку медичного страхування, чи, як альтернативний варіант, нам доведеться запровадити регуляторні органи, що здійснюватимуть безпосередній контроль над тарифами, за якими споживачі медичних послуг будуть розраховуватися з їхніми постачальниками. В кожному з цих двох варіантів життєво важливою частиною розв’язання проблеми може стати активний рух у напрямку до моделі підзвітного обслуговування. Ці обидва способи — в різних комбінаціях — успішно застосовуються в багатьох розвинених країнах. Основна ідея полягає в тому, що чисто ринковий підхід на принципах «вільного ринку», коли ми виводимо уряд з гри і намагаємося перетворити пацієнтів на споживачів, які купуватимуть медичні послуги так само, як купують бакалію та смартфони, ніколи не спрацює. Як зазначив Кеннет Ерроу понад п’ятдесят років тому, охорона здоров’я — це дещо зовсім інше.

Це не означає, що обидва шляхи не пов’язані з істотними небезпеками. Обидва генеральних плани покладаються на державні регуляторні органи, що контролюватимуть надбавки або встановлюватимуть ціни, за якими споживачі будуть розраховуватися з постачальниками. У цьому випадку існує очевидний ризик кооптації цих регуляторних органів: потужні компанії та галузі здатні справляти вплив, що спотворюватиме державну політику на їхню користь. Спроби такого впливу вже робили — й успішно — щодо програми Medicare, якій зумисно заборонили використовувати свій ринковий вплив на формування ціни медпрепаратів. Сполучені Штати, фактично, єдина країна, де склалася така ситуація; в усіх інших країнах національний уряд формує ціни на медпрепарати разом із фармацевтичними компаніями. Унаслідок цього американці, фактично, субсидують нижчі ціни на ліки в решті країн світу. Впродовж 2006–2009 років у Сполучених Штатах «відмови від рецепту» зросли на 68 % [34]. Це відбувається в тому разі, коли пацієнт погоджується на певний рецептурний список, та потім відмовляється від виписаних йому ліків, дізнавшись про їхню ціну. Для мене дещо дивно, чому американці, зокрема рядові консерватори, не вважають цей факт значно тривожнішим за деякі інші проблеми. Зрештою, рух Tea Party, скоріш за все, спрямований на повернення до ліберальних витоків Америки, розпочався після відомого виступу Ріка Сантеллі, редактора мережі бізнес-новин CNBC, який обурився тим, що людей, неспроможних сплачувати іпотечні внески за своє житло, будуть субсидувати платники податків. Чому пересічні американці не обурюються сильніше тим фактом, що їм доводиться нести тягар фармацевтичних цін за решту світу, включно з тими країнами, де доходи на душу населення значно перевищують дохід на душу населення в Сполучених Штатах?

Та попри цю проблему, програма Medicare стабільно забезпечує високоякісне медичне обслуговування за цінами значно нижчими, ніж у роздрібненому напрямі приватної страхової медицини. Іншими словами, нам не слід робити ідеальне ворогом хорошого. Утім заборона програмі Medicare брати участь у формуванні ціни разом з фармацевтичною галуззю заслуговує на те, щоб стати предметом ретельного громадського розслідування. Представники фармацевтичної галузі твердять, що роздуті ціни на ліки в Сполучених Штатах необхідні для того, щоб фінансувати подальші дослідження. Одначе немає підстав сумніватися в існуванні ефективніших і, безперечно, більш справедливих і менш витратних способів фінансування досліджень у галузі медичних препаратів[33] [35]. Існує також потенціал для реформування або впорядкування процедур Федерального управління з лікарських засобів щодо випробування й затвердження нових ліків (Federal Drug Administration’s procedures for testing and approving new drugs).

Іще одна з проблем Medicare, що, до речі, має прямий стосунок до теми цієї книги, полягає в тому, що безпосереднім стимулом до марнотратства може стати також і реклама, спрямована на літніх громадян, яким буквально наказують тиснути на своїх лікарів, щоб ті виписували розрекламований медпрепарат, бо потім програма Medicare все одно покриє майже всю його вартість. За результатами одної з державних ревізійних перевірок виявилося, що майже 80 % моторолерів, оплачених програмою Medicare, насправді були непотрібні тим пацієнтам похилого