Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

віщось, він раптово підвівся і штовхнув Марка під бік.

– Чого? – запитав той.

– Слухай, – сказав Самко. – Оце ж у нас, Марку, є золоті в патериці.

– Еге ж.

– А нащо вони здалися нам?

– Авжеж.

– Давай-но, віддамо їх млинареві, щоб викупив дівчину?

– Атож.

– Бо нам з грішми буде тільки морока, як ото було в попа та з Мітрічем.

– То вже так.

Отак погодившись, хлопці поснули.

Не дуже веселі звістки

На другий день, після сніданку, хлопці взялися допомагати млинареві в дворі довбати човна. Робота йшла жваво. Особливо щиро працював Марко. Він як колупне долотом, а потім візьметься руками, то таку тріску одчахне, що другому на годину вистачило б колупатися. А важку колоду він повертав так легко, беручи її в руки, мов доросла людина малу дитину.

– Ой, і вітру ж у хлопця в руках! – говорив, дивуючись, млинар.

Побачивши, що хлопці самі вправляться біля човна, він пішов до панського замку, щоб почути та побачити, що там робиться. Він учора ходив та запізнився і нічого не бачив, бо вже люди після зустрічі пана поверталися додому.

За кілька годин хлопці кінчили роботу коло човна. Марко ліг у холодку і куняв, а Самко знову підійшов до тину, став за кущем бузини і подивився на ґанок; там сиділи дівчата, сліпа пряла, а Дося вишивала. Вони обидві мовчки й задумано робили своє діло. Самко дивився на них, згадуючи вечірнє розповідання млинаря, і сумні постаті козака Василька з його нещасною дружиною стояли перед ним, неначе живі.

Аж ось з’явився млинар, але ще дужче невеселий, ніж ото завжди. Він підійшов до дівчат і сів на східцях ґанку, похиливши голову. А коли Дося запитала його, що він чув у панському дворі, то млинар махнув сумно рукою.

– Такої новини бодай би не чути, – забалакав старий. – Немов лиха чума пройшла селом. Старі й малі тужать, голосять... Оце така новина, дівчата... Приїхав наш пан, а з ним ще два чужі пани, з якогось степового краю оті пани. Балакають люди (вже вони довідалися, мабуть, від Григора), що наш пан чи продав, чи програв отим панам сотню душ. Так оці пани братимуть наших людей та гнатимуть на чужу й далеку сторону. Таке... Оце буде галасу та сліз, як поженуть, бо братимуть не підряд, а на вибір, найбільше парубків та дівчат. Доведеться декому прощатися з живими – наче з мертвими, бо вже не бачитися довіку, – говорив сумно млинар.

Дивиться Самко на дівчат, думаючи, як їх вразить оця сумна звістка. Але помилився. Сліпа, покинувши прясти, слухала батька спочатку з увагою, а далі жадібно, наче втомлена згагою людина в спеку п’є холодну й смачну воду; обличчя в неї засяло радістю, а дивлячись на неї, заблищали весело очі і в Досі.

Дивно Самкові, що дівчата немов зраділи чужому лихові.

– Сотню душ?! На далеку сторону?! Братимуть на вибір?! – запитала радісним голосом сліпа, неначебто вона пані яка і радіє, що купила людей.

– Чого ж це ти немов зраділа отакому, – запитав здивовано млинар сліпу.

– Нічого, нічого, тату... Ми побачимо, чи в нас люди, чи вівці, – одповіла Орина, стримуючи радість.

– Ой, ти ж і зіллячко! – промовив млинар, хитнувши головою. – А все той Григор розумний. Добалакаєтесь, дошепочетесь до чогось лихого, – додав він докірливо, а проте без гніву.

– А не мине лиха година хлопців, – промовив він після мовчанки, кивнувши в бік двору.

– Що? Що таке?! – запитала полохливо Дося, почувши, що це вже розмова ведеться про їхніх гостей, про подорожніх.

– Наказав мені Фрик, щоб хлопці завтра з’явилися до замку. Коли б їх не замкнули, бува, в олійницю... Ох, там важка ж робота. Попокрути отого дубка. А ще як одягнуть ланцюга та прикують до стовпа, то не втечеш, – говорив, зітхаючи, млинар.

– Принаймні хоч живі будуть, а в живих – жива й надія, – з полегкістю промовила Дося.

– Якось допоможемо хлопцям, – сказала Орина.

Побалакавши з дочками, млинар пішов у двір.

– Он воно що нам з Марком готують. Хочуть нас налигати, – подумав Самко відходячи од тину та йдучи до Марка, що солодко спав у холодку.

Збудив його. Поговорити їм не довелось, бо йшов млинар і з ним дівчата. Сів млинар біля бурсаків, дивився мовчки на них, а вони на нього. Не хотілося, мабуть, дідкові казати про таке негарне, а треба.

– Наказав, хлопці, управитель Фрик, щоб ви завтра з’явилися до нього, – сказав млинар.

– Наказав? – здивувався Самко. Мовляв, хтось там буде щось їм наказувати. – Чув, Марку? Га?

– Та чую, – одповів Марко.

– А чого ж то нам туди йти? – запитав Самко млинаря.

– Нічого ховатися з цим, хлопці. Хочуть