Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

180
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 73
Перейти на сторінку:
м’ятою. Всипав дві жмені листя до дзбанка, а тоді не без труднощів розпалив у плиті вогонь. Він довгенько шукав, аж доки знайшов потрібну конфорку. Поставив на ній блискучий начищений чайник. З ванної виніс бляшану миску й про всяк випадок поставив її біля Анвальдта. Повернувся до кухні. Узяв паруючий чайник і налив води до дзбанка з м’ятою. Не знаючи, як загасити вогонь, він просто залив його водою із крана. Потім прийняв холодну ванну й переодягнувся в халат. Сів біля письмового столу й закурив товсту турецьку сигару, одну з тих, що тримав для особливих випадків. Глянув на шахівницю. Пат і далі паралізував Ебергарда Мокка-короля. Кінь фон дер Мальтен і ферзь Крауз все ще становили небезпеку. Але на шахівниці з’явився невідомо звідки білий слон Анвальдт, який прийшов королю на допомогу. Бреслау, середа 18 липня 1934 року. Восьма година ранку

Анвальдт розплющив спухлі повіки й відразу побачив біля себе на столику дзбанок і склянку. Тремтячими руками наповнив її процідженою м’ятою й підніс до вуст.

— Що, може, ножа тобі дати, щоб губи розклеїти? — Мокк пов’язував краватку, поширюючи навколо пряний аромат дорогого одеколону й добродушно всміхаючись. — Знаєш, я навіть не серджуся на тебе. Бо як можна сердитися на того, хто дивом знайшовся. Клац, був Анвальдт і немає Анвальдта. Клац, і він знову є. Кивни головою, якщо в тебе була поважна причина зникнути.

Анвальдт кивнув. У голові спалахнули вогники. Він знову налив собі м’яти. Мокк стояв, широко розставивши ноги, і спостерігав за поліцейським. Сплів долоні на животі й закрутив млинка великими пальцями.

— Добре. Бачу, ти хочеш пити. Значить, ригати не будеш. Я приготував тобі ванну. У ванній кімнаті лежить одна з моїх сорочок і твій почищений і випрасуваний костюм. Гарно ж ти його вчора засрав. Мені довелося чимало заплатити сторожисі за її клопіт. Вона над ним півночі просиділа. Черевики твої вона також почистила. Гроші віддаси мені, коли матимеш. Учора тебе хтось обікрав. Поголися, бо скидаєшся на волоцюгу. Візьми мою бритву, — Мокк був суворий і рішучий. — А зараз вислухай мене уважно. За сорок п’ять хвилин ти сидітимеш тут переді мною й розповідатимеш про свої пригоди. Коротко й конкретно. Потім підемо до собору Іоанна Хрестителя. Там на нас о дев’ятій п’ятнадцять чекатиме доктор Лео Гартнер.


Вони сиділи в прохолоді й темряві. Сонячні промені спиняли свій стрімкий лет на кольоровому вітражі, кам’яні мури притлумлювали галас і хаос спітнілого міста. Сілезькі князі спали у своїх тихих нішах, а латинські написи на стінах закликали до роздумів про вічність. Мокків годинник показував двадцять на десяту. Згідно з домовленістю, вони сиділи на першій лаві й виглядали Гартнера. Замість директора бібліотеки до них підійшов невисокий, коротко підстрижений священик в окулярах зі срібною оправою. Не кажучи й слова, він вручив Моккові конверт і швидко зник. Анвальдт хотів було піти за ним, але Мокк зупинив його. Він витяг з конверта надрукованого на машинці листа й подав його асистентові.

— Читай ти. Я тут погано бачу, а не хочеться виходити на кляту спеку, — сказавши це, Мокк усвідомив, що називає на «ти» сина барона фон дер Мальтена. (Якщо я казав «ти» Марієтті, то і йому можу).

Анвальдт глянув на аркуш із золотим гербом університетської бібліотеки, під яким були рядки, надруковані вишуканим шрифтом на друкарській машинці директора бібліотеки.

«Ваше Превосходительство! Пробачте, що не зміг особисто прийти на домовлену зустріч, але родинні справи змусили мене несподівано виїхати вчора ввечері. Я дзвонив до ВП кілька разів, та Вас не було вдома. Отож звернуся до Вас цим листом, бо мушу розповісти про кілька важливих речей. Усе, що я скажу зараз, я знайшов у чудовій книжці Жана Бойє «Єзиди», яку видали десять років тому в Парижі. Автор, відомий французький етнограф і мандрівник, перебував серед єзидів чотири роки. Його настільки любили й поважали, що допускали навіть на декотрі священні обряди. Серед численних цікавих описів релігійного культу цієї таємничої секти один є особливо знаменним. Наш автор перебував десь у пустелі (не вказано, де достеменно) разом з кількома старшинами єзидів. Там вони відвідали старого пустельника, який жив у печері. Цей старий схимник часто танцював і впадав у транс так, як це роблять турецькі дервіші. При цьому він виголошував якісь пророцтва незрозумілою мовою. Бойє довго, як він Лише, просив єзидів, аби ті переклали йому ті пророцтва. Нарешті вони погодилися й переклали. Пустельник проголошував, що саме зараз надійшов час помсти за вбитих дітей Аль-Шаузі. Добре знаючи історію єзидів, Бойє пам’ятав, що згадані діти загинули на межі XII і XIII століть. Тому він здивувався, що ці природжені месники так довго чекали, доки надійде час для виконання їхнього священного обов’язку. Єзиди пояснили йому, що помста може здійснитися лише в тому випадку, якщо вона точно відповідає злочинові, за який треба помотатися. Тобто, якщо комусь викололи кинджалом око, месник повинен зробити те саме злочинцеві або ж його нащадкові, причому не звичайним ножем, а саме кинджалом, найкраще тим самим. Помста за вбитих дітей Аль-Шаузі вважалася б для них законною лише тоді, якби діти нащадка вбивці загинули так само. Але цього не могло статися протягом століть аж до миті, коли пустельникові показалося божество Мелек-Тауз, повідомляючи про те, що очікувана пора надійшла. Цих пустельників єзиди надзвичайно поважають, вони їх уважають охоронцями традицій. А однією зі священних традицій є обов’язок помсти. Отож, коли схимник оголосить належний час, єзиди обирають месника, на правій долоні якого витатуйовують символ помсти. Якщо месник не виконає свого завдання, його прилюдно повісять. Це все, що я знайшов у Бойє.

Ваше Превосходительство, я, на жаль, також не можу відповісти на запитання, яке так цікавило Жана Бойє. Я переглянув усю генеалогію роду фон дер Мальтенів і мені здається що я знаю, чому помста єзидів не могла здійснитися протягом стількох століть. Фон дер Мальтени у XIV столітті поділилися на три гілки: сілезьку, баварську й нідерландську. У XVIII

1 ... 58 59 60 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть у Бреслау», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть у Бреслау"