Читати книгу - "Менгеттен, Джон Дос Пассос"

— Ідіотська п’єса, що ніколи не піде далі Стемфорду. Отож, як почуєте, що я заподіяв це, то не будете надто дивуватися.

— Що заподіяли?

— Віку собі вкоротив.

Вони йшли якийсь час мовчки. Став накрапати дощ. Кінець улиці, позад зеленочорних скриньок будинків спалахувала зрідка опалово-рожева блискавка. Від асфальту йшов дух мокрого пороху, прибитого величезними краплинами дощу.

— Тут десь поблизу станція підземної залізниці. Чи не там, де ото блакитний огник? Треба поспішати, якщо не хочете змокнути.

— Хай йому, дідько, мені байдужісінько, Тоні, чи я змокну, а чи ні! — Джіммі скинув капелюха і почав розмахувати ним. Дощові краплини холодили йому чоло, дух дощу, дахів, бруду й асфальту перебивав гострий смак віскі й тютюну йому в роті.

— Як це жахливо! — вигукнув зненацька він.

— Що саме?

— Та всі ці статеві збочення. Я до сьогодні якось не уявляв виразно всього цього. Ви мусите терпіти жахливі муки… Всі ми терпимо муки. Що до вас, то вам просто дуже не пощастило. Мартін каже, що куди легше було б жити, якби вдарив зненацька дзвін, і кожен кожному признався б по правді, як він живе, що робить і як кохає. Бо те, що ховають, здебільшого гниє. Але як усе це жахливо! Ніби життя й без того не досить тяжке.

— Ну, то я піду на станцію підземки.

— Алеж вам доведеться з годину чекати на поїзд.

— Нічого не вдієш. Я стомивсь і не хочу мокнути.

— Тоді на добраніч.

— На добраніч, Герфе.

Загуркотів грім. Дощ припустив дужче. Джіммі одяг на голову капелюха й відкотив комір. Йому хотілося бігти, щосили кричати й клясти. Блискавка мерехтіла на низці мертвих вікон. Дощ сік тротуари, вікна крамниць і руді кам’яні приступки. Коліна Джіммі були мокрі, патьоки дощу лоскотали спину, з рукавів струмками лилася на руки холодна вода, й усе тіло йому свербіло. Пішов Брукліном. Перед ним повстало примарне видовище ліжок у тісних комірчинах, виповнених поснулими людьми, зігнутими й переплетеними, немов коріння рослин у тісних цвіточниках. Довга процесія ніг, що з рипом простують східцями будинків з мебльованими кімнатами, низка рук, що налапують ручки в дверях. Безліч самотніх тіл розпростертих на постелях, тоді як у скронях їм важко б’є кров.

J’ai fait trois fois le tour du monde

Vive le sang, vive le sang…

Moi, monsieur, je suis anarchiste. І тричі пропливав звитяжний корабель, і тричі пропливав… до біса, все це задля грошей… і він впірнув на дно морське… ми потрапили в м’ясорізку, а звідти потрапимо на базар.

J’аі fait trois fois le tour du monde

Dans mes voy… ages.

Проголошено війну… Гук барабанів… їдці м’яса маршують у червоних уніформах за блискавичною паличкою тамбурмажора, в кудлатих шапках, що скидаються на муфти, срібні палички вибивають дрібушечки дріб, дріб, дріб… перед лицем світової революції початок військових подій, довгою парадою, дощем злитими вулицями. Екстренний випуск, екстренний випуск, екстренний випуск. Дід Мороз застрелив дочку, після того, як намагавсь був її зґвалтувати. Заподіяв собі смерть, застрелившися з рушниці… притулив дуло до підборіддя й натис цинґель великим пальцем на нозі. Зорі дивляться вниз на Фредеріктавн, Пролетарі всього світу, єднайтеся!

— Адже я весь мокрий, — голосно мовив Джіммі. Скільки сягало око, перед ним тяглася під дощем порожня вулиця поміж шерегами мертвих вікон, поцяткованих де-не-де фіялковими плямами від дугових ліхтарів. У розпуці, він пішов далі.

VI. П’ять законних підстав

Двоє хапливо сідають. СТОЯТИ У ВАҐОНАХ СУВОРО ЗАБОРОНЕНО. Ланцюг скрегоче, хапає зубці; ваґон поштовхами здирається на схил, залишаючи позад себе і швидкі вогні, і дух юрби, солонини та земляних оріхів, поштовхами, скрегочучи, здирається вгору, у високу ніч вересневих метеорів.

Море, дух болота, вогні Залізного Пароплава, що залишав док, за широкою смугою фіялкового індиґо блимає маяк. Тоді зненацька наближається. Море хлюпоче, вогні летять у гору. Її волосся біля його вуст, його рука у неї на стані. Їхні стегна труться.

Вітер падіння жадібно схопив їхній зойк, вони з гуркотом мчать угору, крізь плетево поперечин. Униз. Угору. Бульбашки вогнів на сандвічі з темряви та моря. Вниз. ЗБЕРІГАЙТЕ ВАШІ МІСЦЯ ДО ЧЕРГОВОЇ ПОЇЗДКИ.

— Увіходьте, Джо, я спитаю, чи мати не дасть нам, часом попоїсти.

— Ви дуже добрі… але… я не… той… не досить добре одягнений, щоб розмовляти з дамою.

— Так це ж моя мати. Не турбуйтеся. Ось я зараз спитаю її.

Гарленд сів на стільці біля дверей у темній кухні й поклав руки на коліна. Сидів, дивлячись на руки. Вони були червоні, брудні, порепані й тремтіли. Від дешевого віскі, що його він пив цілий тиждень, язик йому був такий, як тертка, а тіло стало якесь задубіле й мляве. Він дивився собі на руки.

До кухні вернувся Джо О’Кіф.

— Мати там унизу. Каже, що на плитці є юшка… Ось, маєте. Це надасть вам сили. От, якби ви були там, де я ходив учора. Возив своєму хазяїнові до приморського готелю звістку, що мають закрити біржу… Там діялося таке чортовиння, якого ви ніколи в житті не бачили. Один відомий у місті адвокат, стоячи в передпокої, горлав скільки духу про щось. Вигляд у нього був жахливий. А тоді вийняв револьвера й хотів був застрелити якусь жінку, а мій господар наблизився спокійнісінько до нього, шкутильгаючи й спираючися на ціпок, і, не встигли інші стямитись і зрозуміти, що сталося, поклав собі цього револьвера до кишені. Цей адвокат — Болдвін, приятель мого хазяїна. Еге, такого я ще зроду не бачив. А той увесь аж зігнувся, немов…

— Кажу вам, хлопче, що кожен з них доскочить таки свого, чи раніш, а чи пізніш — мовив Джо Гарленд.

— Їдять вони неймовірно. А чому, оце, ви погано так їсте?

— Не можу якось.

— Треба їсти… Слухайте, Джо, а що це буде з цією війною?

— Щось воно дуже закрутилося. Ще коли виник отой Агадірський інцидент, я знав, що буде війна.

— Я хотів би, щоб хтось скинув штани з Англії за те, що вона не дає автономії Ірляндії.

— Ми, певно, допомагатимем Англії… Проте, я не припускаю, щоб це тривало довго. Люди, що керують міжнародніми фінансами, не дозволять такого. Кінець-кінцем гаманець у руках у банкірів.

— Ми не допомагатимем Англії, це вже вибачайте. Опісля того, що вона заподіяла Ірляндії та й нам самим за революції та громадянської війни.

— Джо, ви надто напхалися історією з тих книжок, що читаєте щовечора у громадській книгозбірні… Слідкуйте краще за справозданням біржі й не дозволяйте дурити себе газетною балаканиною про страйки, повстання