Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Просто дуже зручно було мати вдома бодай невелику крихту первинної сили. Навіть не використовуючи її, можна отримати зиск. Вона сама по собі пронизує все навколо. Та я відхилився від теми. Тож, берегині могли звертатися до Ортида по допомогу. А знаєш, що хоче дух за це? Га? Ну ж бо, відповідай!

Кожного разу як він називав мене люба хотілося видряпати йому очі.

– Він хоче послугу. – проговорила тихо.

– Можна і так сказати, люба моя. Одначе, найчастіше вони хотіли жертву, саму ж берегиню.  Цікаво, правда? Первісна магія, це магія балансу, хочеш щось отримати, віддай щось натомість.

– Алеж, вони могли й не погоджуватись.

– Так, та коли прийшла війна, то вибору в берегинь не залишилось, або помре її сім'я, або вона, що б ти вибрала?

Утім, це не все, навіть до війни було багатенько охочих отримати щось від первісної сили за допомогою берегинь, розумієш до чого я веду? Силі, як виявилося, було все одно, чи сама берегиня принесе себе в жертву з доброї волі, чи це зробить хтось інший. Завжди можна навіяти бажання, головне знати як.

В мене розширилися очі.

– Вони їх вбивали? – спитала з жахом.

– Саме так моя люба, саме так.

– То ви тому хочете мене вбити?

– Не будемо це називати вбивством! Це буде жертва заради суцільного блага, як тобі такий варіант? – і  він зареготав.

Так що, ось тобі відповідь – їх просто повбивали, знищили. А духи-захисники й охоронці та всі інші наче поснули, впали в той стан в якому перебували до появи берегинь, а нема зв'язку з первісною силою нема й дару. Дар берегинь тісно пов'язаний з нею, тому що перша дівчина, людинка за цей дар пообіцяла поклонятися і служити силі.

Тож, навіть ті, що вижили, ховалися і жили, як звичайні люди, згодом їх дар ставав все слабшим, поки не перетворився на той, яким володієш ти.

– Вони могли себе захистити, попросити щось для себе!

– Ааааа, яка ти хитра! Не могли. Просити берегині можуть тільки для когось. Ось так. Ну все, кидай пляшку назад.

Я послухалася, вибору все одно не було.

– Спи, поки ще можеш! – з цими словами він вийшов геть.

То от чому Феррікон не дуже хотів, щоб я щось просила в Ортида. Та, до чого така жорстокість з боку первісної сили? Хто захоче служити такому злу? Хто захоче вмерти заради когось?

– Але ти ж захотіла, – прошепотів внутрішній голос – ти захотіла спасти Себастіана, хоч і знала, що можеш не вижити.

Думки юрбилися в голові, я втратила відчуття часу і реальності й непомітно для себе заснула.

Я знов була маленькою дівчинкою, ми з батьком сиділи на зеленій галявині з кошиком для пікніка.

– Тату, тату, я ще цей флукт не брава! – засміялася я.

– Візьмеш обов'язково, тільки не переїж.

– А поки їж слухай мене і запам'ятовуй. Якщо я помру, і не зможу захистити вас з мамою, то на тебе обов'язково будуть полювати.

– Що таке помлу? – перебила я.

– Зараз це не важливо, слухай. Я наробив багато поганого. Дуже багато, не думаю, що ти мене простиш, та пам'ятай одне, любляче серце дасть тобі силу, запам'ятай це! – його очі блимнули і я прокинулася.

Знову цей дивний сон-видіння. І фраза, що написана на тому документі. Та яка з неї користь? Не розумію!

Якийсь час я просто сиділа та дивилася на стіну перед собою, потім лягла на пильний сінник і заснула.

Мене розбудив холод. Не зовсім розуміючи де я, спочатку подумала, що закляття обігріву замку перестало працювати, а потім події минулого дня промайнули в голові.

Все тіло боліло, волосся звисало заплутаною соломою і лізло в очі. До того ж, почало боліти горло. Якщо так піде і далі, я помру раніше, ніж цей покидьок принесе мене в жертву.

Піднявшись на ноги, вирішила походити для зігріву.

Взагалі-то, в мене немає жодної підстави вірити в його історії. Що як він просто бреше? Чому про такі жахіття ніде не пишуть?

З іншого боку, хто ж захоче писати як винищували собі подібних? Та ще й заради влади й сили. Хтозна, може і в королівській сім'ї були такі? Я зіщулилась.

Хотілося їсти і пити теж.

Мій мучитель не забарився з'явитися.

– Бачу, ти вже прокинулася! Що ж, не доведеться тебе будити. Лови-но!

Він жбурнув в мене шматок пліснявого сиру і кусень хліба, щоправда, хліб був свіжий.

– І вода, – махнув рукою і поряд зі мною з'явилася повна до країв кружка – я залишу її тут, не раджу тобі її розбити, бо більше води не отримаєш, зрозуміло?

Я кивнула, запхавши в рота шматок хліба.

– Не чую! – гаркнув.

– Зрозуміло.

– От і добре. Ну, як тобі тут? Досить затишно на мою думку? – він засміявся.

Я не зважала, хай каже, що хоче.

– Мені вже не багато залишилось, не переживай, ще пара каменів і все буде готове до ритуалу. – маг дивився, як я їм і з його рота висунувся довгий, чорний, роздвоєний на кінці, наче у змії язик.

Я не змогла стримати крик.

– Що, не подобаюся? А так? – провів рукою перед лицем, і на мене вже дивилися не мухообразні очі, а зелені очі Себастіана. Клацнув пальцями і я побачила Еріка – чи може так?

– То, це весь час були ви?!

– Та ні, звичайно, цей дурень дійсно існує. – він криво посміхнувся і знову став собою.

– Корисний дар, між іншим, дуже мені допоміг. Отримав його давно, та доводиться підтримувати.

– Як вам це вдалося?

– Що саме, люба?

Мене ледве не перекосило від такого звернення. Хоч би він припинив!

– Забрати дар.

 – Аааа, ти про це! Тут нічого складного, трохи первісної магії, трохи крові, і все. Легше за все відібрати дар у тих, хто не був з ним народжений, у звичайних людей. Саме тому в них він проявляється в різному віці. Ритуал трохи небезпечний, звичайно, – він мерзенно захихотів – іноді, від нього помирають. Є свої недоліки, звичайно. Не всі підходять для ритуалу. До того ж, сила з часом слабшає. Утім, скоро це зміниться.