Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Хочу вірити, що справді так і буде.

— Краще просто перелізти паркан, — фиркає Рома.

— Він погана людина, але ж це мій тато. Він не може нічого поганого мені зробити.

Але я в це зовсім не вірю...

Вітчим хмуриться, але киває. На що Роман фиркає, стискаючи мою руку.

Дістаю мобільний і пишу повідомлення мамі.  Звертаюся до батька. Знаю, що він точно прочитає. Пропоную забрати гроші, які я тишком взяла з будинку Монастирського, і відпустити жінку.

Надсилаю та чекаю відповіді. Але її немає. 

Невже він не прочитав? Або ж не побачив повідомлення?

І що далі?

Мене накриває паніка. Я боюся за маму ще більше, ніж раніше. В голові крутяться найгірші варіанти, як раптом мій мобільний вібрує в долоні.

Відкриваю повідомлення відразу. І, навіть не дихаючи, читаю відповідь батька.

— Він готовий. Хоче, щоб я йшла в будинок, — кажу тихо.

В цей момент клацає замок, автоматично відчиняючи ворота.

— Ти не підеш туди, — гарчить Роман, тримаючи мене за руку.

Я бачу, що він не відпустить. І йти в той будинок боюся, але мама...

— Підемо разом. Я зайду перша, а ви — за мною, — кажу спокійно, хочу, щоб він повірив мені.

— Давай ми просто вдвох підемо, а ти тут чекай.

— Він побачить нас через вікно, — тихо каже вітчим.

— Тому піду я. Відволічу його, і ви зможете зайти.

— Ясенько, будь дуже обережною, — торкається мого плеча дядько Андрій.

— Ви геть ненормальні?! А якщо він їй щось зробить?! — кричить Роман, але я не буду зараз це слухати.

Висмикую руку і швидко заходжу у ворота.

Притискаю до грудей свій рюкзак, наче в ньому несу щось важливе, і йду порожнім двором. 

Біля паркану стоїть машина, на якій батько забрав маму. Поряд складені дрова та невеликі дошки. Батько тут проводив багато вихідних, і я раділа, коли він з другом їхав за місто. Тоді в нашому домі панував спокій. 

Роздивляюся невеликий, одноповерховий будинок з подертим фасадом і пошарпаними сходинками.

Повільно підіймаюся до дверей, ковтаючи повітря, тому що в роті зовсім сухо. 

Торкаюся долонею ручки — і двері зі скрипом подаються. 

Обережно роблю крок вперед і не встигаю навіть зреагувати, як міцна чоловіча рука з силою затягує мене всередину...