Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Розділ 40. Печера похмурих дум

— Їжу арештантам приносять двічі на день, — голова охорони подивився на Крайдана майже зі співчуттям. — Кричати марно — ніхто не почує, ніхто не прийде, але, кажуть, допомагає.

Він вставив смолоскип у спеціальний отвір у стіні і вийшов з камери, замикаючи за собою важкі металеві двері.

Печера Коена — природне утворення. Вона існує наче спеціально, щоб люди пристосували її під в'язницю. Тут безліч тісних, темних кам'яних приміщень, які позакривали дверима. В'язнів тримають по одному. Вважається, що усвідомити гріхи і покаятися можна тільки залишаючись віч-на-віч із собою.

Крайдан був готовий до цього випробування. Він постелив туніку на підлогу і сів, спираючись спиною на стіну. Він чув, що спотворені ментальні поля печери діють на арештанта не одразу. Вони повільно вкрадаються у думи, шукають слабкі місця, націлюються на найболючіше. Відігнати думки не вийде, сховатися від себе не вдасться. Все, що за життя зробив неправильно, пекельно мучитиме тебе, палитиме душу гірким каяттям.

Подейкують, у кожного це відбувається по-різному. У Крайдана почалося зі звуків скрипки. Вона жалібно співала. Її голос, високий і тривожний, лунав наче здалеку. Але поступово ставав все голоснішим і голоснішим, навіюючи тугу, що терзала душу. Нарешті став нестерпно пронизливим, перетворився на невтішний дитячий плач. Біль жадібно стиснув горло. Крайдан зрозумів, чий це крик. Його дитини, якій не судилося народитися.

Гірка провина, що не врятував немовля, вогнем обпекла груди. Крайдан міг щось зробити. Міг, якби знав. Чому він навіть не відчув, що дружина носить його дитину? Чому був такий сліпий? Чому не захистив беззахисну безневинну душу?

Скрипка надривно стогнала. Виносила свій жорстокий вердикт, що вже нічого не виправиш. Безповоротність — у неї огидний гіркий смак. Захотілося кричати, аби тільки не чути невтішний плач скрипкових струн...

— Їжа, — з металевим брязкотом двері відчинилися.

Виходить, що Крайдан провів тут уже половину доби. Час у печері Коена йшов по-своєму. Йому здалося, що минула одна мить тривалістю в життя.

Стражник змінив смолоскип і поставив перед Крайданом миску.

— Поїж, — сказав зі щирим співчуттям, — кажуть, ненадовго допомагає.

Крайдан влив у себе пару ложок. Чекав, що у тюремної баланди виявиться поганий смак, але ні — кухарка старалася. Він уже встиг помітити, що до в'язнів тут ставляться м'яко — без повчальної суворості чи осуду. З якимось похмурим філософським співчуттям. Тут знають, що немає тортур страшніших за муки совісті. Немає покарання гіршого, ніж залишитися зі своїми гріхами наодинці.

Крайдан відставив миску, заплющив очі. Він уже відчував, що накочує нова хвиля сумних дум. У хвилі синій колір. Точнісінько як її очі. Чому Сніжана? Хіба він винний перед нею? Себе не обдурити — винний. Він хотів володіти нею з першої зустрічі. Він забув, що давав клятву інший. У своїх думках і низьких плотських фантазіях він уже багато разів порушив цю клятву. Він насмілився поцілувати її так, ніби вона належить йому. Він запам'ятав смак її губ, щоб знову і знову згадувати його. Він обіцяв безкорисливу допомогу, але не дотримався обіцянки. Вона шукала у нього захисту, якого шукають у старшого брата чи батька, але він не бачив у ній сестру, він бачив у ній жадану жінку. Він зрадив її довіру. Як можна зрадити дівчину з такими чистими відважними проникливими очима? Крайдан ненавидів себе.

— Їжа...

 

Альміра не звикла рано вставати, але тут, у цій забутій все-Творцем обителі, її будив вранці звук дзвона. Низький, розмірений, похмурий. Послушниці рано розпочинають свій день. Вона не могла зрозуміти навіщо. Їхнє життя таке неквапливе, таке одноманітне, таке нудне. Куди їм поспішати? Навіщо підніматися до світанку?

Вона підвелася, підійшла до вікна. Всюди, куди сягав погляд — гори, гори, гори. Найбільш занедбаний куточок королівства. Альміра спеціально обрала одну з віддалених жіночих обителей, щоб трохи відсидітися. Вона пояснила Крайдану, що їй потрібен час заспокоїтися, пережити втрату, упорядкувати думки. Він не заперечував. Сам відвіз її сюди. Сам просив Матінку-настоятельку, щоб подбала про Альміру і забезпечила їй спокій. І та постаралася на славу. Альмірі відвели простору світлу келію з окремим входом. Приставили двох послушниць, щоб виконували будь-які прохання.

У двері тихо постукали. Хто б це міг бути? Дівчата, які прислужували Альмірі, знали, що не потрібно турбувати її раніше обідньої години. Серце тьохнуло — мабуть, це прибув він.

Альміра швидко накинула домашню сукню і відчинила двері. Щодо того, хто став її раннім гостем, не помилилась. Вони давно не бачилися. Вона завмерла від палких почуттів. Так завжди. Цей чоловік викликав у неї солодкий трепет і смертельний страх. Серце забилося вдвічі швидше під його владним поглядом.

Він ступив усередину, зачинив за собою двері. На ньому був довгий сірий плащ. Їй хотілося скинути каптур з його голови, але вона не сміла. Він грубо притягнув її до себе, і поцілунок його теж був жорстким, підкоряючим.

— Яка тепла. Тільки з ліжка?

Альміра знову затремтіла — тепер трепет викликав тембр його голосу, низький, хрипкий, ніби загрозливий. Її вистачило лише на те, щоб кивнути.

— Сподіваюся, ти маєш те, що я просив?

— Так.

Вона метнулася до скрині. Намацала під купою одягу скриньку. Ця дорога фамільна дрібниця мала секрет — подвійне дно. Скринька дісталася Альмірі від матері — весільний подарунок. Відкрити потайне відділення могли лише представники роду. Зручна річ, коли треба сховати щось не лише від цікавих слуг, а й від чоловіка.

Вона акуратно дістала звідти артефакт — Намисто Дару, і тремтячою рукою передала своєму гостю. Той негайно відправив його у внутрішню кишеню.

— Чоловік не здогадався? Все зробила, як я казав?

— Все, як ти сказав.

Хіба могла вона не послухатися? Альміра чітко слідувала плану. Ні на крок не відступила від того, що їй наказали. Після того, як викрала артефакт із королівської скарбниці, одразу сховала його у потаємне відділення скриньки. Нічну сукню забруднила заздалегідь підготовленою кров'ю свині і лягла в ліжко. Поруч із собою поклала розірвану підробку. Ту, що отримала від свого гостя під час їхньої минулої зустрічі. Підроблене намисто як дві краплі води було схоже на Намисто Дару. Коли до опочивальні прийшов Крайдан, Альміра розіграла перед ним виставу. Чоловік повірив, не запідозрив підміни. Адже якщо розірвати Намисто Дару, воно втрачає магічні властивості, а з ними і магічний блиск, стає неможливо відрізнити його від звичайної прикраси-копії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍