Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

20 (2)

Пацюк був — всім пацюкам пацюк. Здоровенний, це ще м’яко було сказано. Ця тваряюка запросто могла б полювати на кішок, а то й не надто великих собак. Марха, побачивши це диво, яке майже стелилося по підлозі, вимальовуючи хвостом незрозумілі знаки, вискнула і інстинктивно залізла на стілець з ногами. Дарка ледь втрималася, так хотілося зробити те саме. Решта жінок теж втримались, хоча одна з тіток стала бліда-бліда, аж до прозорості.

Лялянівель дивився на пацюка в інтересом і його вигляд ельфа явно не дивував. Мабуть в його лісі такі теж водяться. Хінк на тварину дивився зі страхом, і чомусь Дарці здавалося, що не через її величину.

— Доброго дня, — суворо сказала мама і глянула на нових гостей так, що навіть пацюк зупинився, піднявся на задні лапи і спробував відвісити поклон.

Четверо вартових взагалі стали навипередки вітатися. А п’ятий, ельф, з яким було щось невловимо не те, і діло там було навіть не в рудому волоссі, велично кивнув і з цікавістю подивився на Лялянівеля.

— Темний, без ілюзій, — прошепотів Дарці на вухо чоловік і мелодійно щось сказав гостям, за що отримав персональний кивок і таку ж мелодійну відповідь. — Контрабандистів шукає, — сказав Лялянівель голосніше. — І пацюк його.

Хінк миттєво зблід, а Марха відвела погляд від тварини і почала старанно посміхатися новому ельфу. Мабуть навіть не зрозуміла навіщо він прийшов.

— По сліду йшли, — з гордістю сказав один з вартових. — Пухнастик слід тримає краще будь-якого пса. Нажаль, лише магічний, звичайних злодюжок і вбивць з ним не половиш.

Присутні, навіть бліда тітка, спробували роздивитися в якому саме місці пацюк пухнастий. Але шерсть у нього була коротка, щільно прилягала до тіла і пухнаститись не збиралася.

— О-о-о, — про всяк випадок схвалила пацюка одна з тіток.

— По якому сліду? — спитала Дарка, бо всі мовчали, а їй було цікаво. Хоча вона здається, і так здогадувалась.

— Сліду артефакту, — пояснив вартовий і поплескав гризуна по голові.

Той у відповідь голосно клацнув зубами. Бліда тітка, здається, стала думати чи не пора їй втратити свідомість і довірити вірним подругам тягнути себе додому. А ось Марха дуже захопилася розгляданням ельфа і більше нікого не бачила і нічого не чула.

Може її хтось прокляв інтересом до ельфів? Тоді бідну дівчину рятувати треба.

— Якого артефакту? — спитала Дарка, відвівши погляд від родички, а то дивитися на неї було ніяково. От здавалося б, дурниці робить Марха, витріщається теж вона, а соромно чомусь Дарці.

— Вкраденого, — таємниче сказав вартовий.

— Вмістилища в нас поцупили і контрабандою переправили в це місто, — несподівано для всіх заговорив володар уваги Мархи, бідна дівчина аж підскочила від несподіванки. — Ми напали на слід, до якого примішувався запах вкраденого, пройшли по місту і дійшли до цього будинку. Слід тут обірвався так несподівано, що майже немає сумнівів — вмістилищем скористалися і те, що в нього вклали, теж уже зробили.

— Ага, — озвалась Дарка, хоча останнє не дуже зрозуміла. Зробили те, що вклали?

— Магія, — таємниче прошепотів Лялянівель, і дівчині захотілося його ліктем штовхнути, щоб на підлогу впав. А то розсівся тут і суфлера зображає.

— Значить слід обірвався, — сказала вона, бо всі дивилися з цікавістю і явно чекали продовження.

— Магічний, — велично кивнув темний ельф і неприємно посміхнувся, аж Марха нарешті від нього відірвалася і з подивом огледілася. — А ось звичайний, запаховий, залишився. І ми просимо дозволу у господарів дому всіх обнюхати пацюком.

Мама фиркнула і дозволила.

Бліда тітка прийняла рішення все-таки свідомість втрачати, ось тільки вибере куди саме падати і одразу. А то зі стільця на підлогу, якось не те.

Марха згадала про величезного гризуна і з огидою в нього втупилася. Але втікати чомусь не стала. Боялася, що наздогонять?

А дивніше всіх повівся Хінк. Хоча чого тут дивного, якщо яйцями в вікна запускаєш? Він смикнувся, встав на ноги, сів назад і зблід до кольору новенького вибіленого полотна, найдорожчого. І коли пацюк впевнено пішов у його бік, почав відсуватися разом зі стільцем.

Тварина наздоганяти не поспішала, здавалося, вона взагалі просто прогулюється. Сподобався їй чимось напрямок до Хінка.

Парубок відсовувався, вчепившись руками в стілець.

Всі з інтересом слідкували за цими переміщеннями і дружно мовчали. Ад поки Хінк на стільці до стіни не доїхав.

— Двері правіше, набагато, — насмішкувато сказав Лялянівель і пацюк одним стрибком наздогнав здобич, а потім звився вверх, по ногах, на коліна і завмер, вишкіривши різці на бліду людину.

— Я не хотів. Мене підмовили, сказали, що так буде краще, що я врятую, — тремтячим голосом пояснив парубок гризуну. Ще трошки подумав і рішуче втратив свідомість, звалившись зі стільця і голосно бумкнувшись головою об підлогу.

— І ось за це я могла заміж вийти, — з подивом сказала Дарка.

— Може блоки? — з сумнівом спитав Лялянівель про щось загадкове і першим кинувся до бовдура на підлозі.

А за ним і другий ельф кинувся. І вартові. І тітки-рятівниці, чи хто вони там? Дарка не кинулася, хоча було цікаво. А то ость так підеш просто подивитися, а потім з подивом дізнаєшся, що все-таки цього ідіота кохаєш і дико завивала над його майже бездиханним тілом. А може й цілувала, як того зачарованого жаба, в надії, що він принцем стане.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍