Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Дивні пригоди чудового хлопця

Блок на нерозголошення ельфи у Хінка знайшли. Слабенький і криво зроблений, по їх словам. Настільки криво, що Хінк навіть встиг почати виправдовуватись перш, ніж блок відправив його трошки полежати на підлозі. Зняти той блок остаточно було неважко, за що взявся рудий ельф. Вартовим на час, поки ельф чаклує, було запропоновано чай, на що вони з задоволенням погодилися. Трійка незрозумілих жіночок пішла в крамницю пошукати щось цікаве. Дарці здалося, що вони просто втекли від пацюка, який ходив по кабінету і все нюхав. Марха не пішла, Марха сподівалася привернути увагу рудого ельфа, так і не зрозумівши, що він не світлий і не з лісу.

Лялянівель допомагати знімати блок і приводити Хінка до тями не став. Він повернувся на підлокітник крісла. Розповів Дарці про те, як колишній наречений називав його котом і зганяв з лавки в саду. А потім ще обіцяв щось страшне і невиразне, що саме, Лялянівель не зрозумів. Так що, напевно, він уже тоді знав у кого треба просити допомоги і артефакти проти нехороших ельфів.

Дарка з цим погодилася.

Лялянівель знову посміхнувся, мабуть вирішив сьогодні вже не повертатися до свого лялькового образу.

— Цей пацюк насправді не вміє шукати магічні сліди, — прошепотів, нахилившись до вуха дружини.

Вона ледь не смикнулася і подивилася на нього дуже виразно.

— Рудий йому команди віддавав, просто люди це не чули, занадто високий звук. Так що прийшли вони сюди завдяки Нетину.

— Ага, — задумливо видихнула Дарка. — Пацюк просто для залякування Хінка.

— Він для цього годиться, — кивнув ельф і мрійливо посміхнувся. — Якось такий на ліжко однієї моєї знайомої звалився. Вона моя родичка, не дуже близька, і я якраз в неї гостював. Малий ще тоді був. Ось сиджу собі, яблуко їм, а тут як завищать в три голоси. Моя родичка, її кавалер і сам пацюк, який не очікував, що його почнуть букетом троянд бити. Чому вищав кавалер, я досі не знаю. Можливо через троянди, то був дуже не дешевий сорт, а ними по макітрі пацюку.

Дарка уявила те дійство і хихикнула.

— А ще вони були голі, — додав Лялянівель. — І коли пацюк здогадався ховатися за кавалера, а моя родичка не здогадалася перестати бити його трояндами, завищав той нещасний чоловік іще голосніше. І розсердився настільки, що впіймав пацюка за хвіст, розкрутив і викинув у вікно. Ледь не мені на голову. А потім він з нею одружився. Такий ось сміливець.

Дарка з інтересом подивилася на чоловіка, кинула погляд на Марху, яка все ще стріляла очима по рудому, і прошепотіла:

— А може світлим ельфам справді подобається, коли їх жінки б’ють?

— Мрієш спробувати? — теж прошепотів Лялянівель, нахилившись ще нижче. Дарка навіть відчула як його подих поворушив пасмо волосся біля вуха.

— Головне щоб ніхто не дізнався, — ще тихіше зашепотіла вона.

— Так, бо прийдуть заважати, — погодився ельф.

— Яка у вас цікава розмова, — зашепотіли за кріслом голосом Нетина.

— А можна, я його поб’ю? — спитала Дарка і додала: — Кочергою.

— Можна, — дозволив Лялянівель.

— Не можна, — прошепотів Нетин. — Я в вашу шлюбні ігри втручатися не хочу.

Дарка хмикнула. Схоже проти самого факту побиття він протестувати не буде. Ох, не на пустому місці з’явилися розповіді про темних ельфійок, котрі тільки те й роблять, що над чоловіками знущаються. Ледь голови їм не відгризають, як ті богомолихи. Тільки розповідники забувають сказати, що темним ельфійстким чоловікам те подобається.

— Так, про щось не те я думаю, — визнала дівчина, прослідивши за тим, як пацюк зовсім по-людськи мацає фіранку. — В нас амулетами кидаються. Причому не аби хто, а Хінк, який сам би до цього навряд додумався. Він би скоріше зібрав ватагу з дурнів, заплатив їм поганеньким вином і прийшов пику бити.

— У цього дурня кораблі. І перспективна наречена копняка дала, після загулу з акробаткою. А жити на щось потрібно, причому, добре жити. Такі постійно зв’язуються з ким попало і думають, що удачу за хвіст упіймали, — на диво серйозно сказав Нетин. Дарка навіть за крісло заглянула, але нікого там не побачила. Занадто добре цей тип маскується своїми ілюзіями. Майже невидимка. — І коли різних найманців, контрабандистів і просто бандитів починають ловити, цих дурнів так чи інакше видають варті. В якості приманки, чи відкупу. Поки варта з ними розбирається, ті, що наобіцяли дурню золоті гори, встигають втекти і сховатися. А не розбиратися неможна, бо єдина зачіпка.

І сумно зітхнув.

— Бажаєш подивитися хто почне ховатися і тікати? — спитав Лялянівель.

Хінк все ще вдавав труп. Що там з блоками, було незрозуміло. Вартові пили чай разом з законником. А пацюк все ще мацав фіранку. І чого він до неї причепився?

— Ви не хочете портом прогулятися? — теж спитав Нетин.

— А ти в нашій тіні свої сіті розкинеш і щось пошукаєш, — впевнено сказав світлий ельф. — Ось за це ми вас і не любимо.

— Перевіриш чи справді твоїй дружині відкликається вода. Я теж ділом займусь. Ти ж розумієш, що нашу амулети небезпечні. І павучий шовк в неумілих руках може перетворитися на будь що. І…

— Спочатку послухаємо що скаже Хінк, — дуже тихо, але дуже суворо припечатав Лялянівель. В Дарці щось навіть на його тон відреагувало, якось неадекватно на її смак. Захотілося притиснутися щокою до його плеча, обійняти і неодмінно на когось подивитися з гордістю за чоловіка. Моя, мов, здобич. Чудова здобич. У вас такої немає. Заздріть мені всі. — Попередь свого… хто він тобі? Напарник? Вчитель? Прикриття? Чи ви обоє прикриття когось третього?

Так в місті купа темних ельфів може бути, зрозуміла Дарка. І ніхто цього знати не буде. Оце так відкриття.

— Вмовив, — видихнув Нетин. — Зараз.

І за відчуттями відійшов від крісла.

Хоча, можливо, Дарці воно тільки здалося. І насправді нічого вона не відчула. Скоріше хотіла відчути і саму себе обманула.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍