Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

 Більше я не вішав носа, а впевнено прямував до мети. Шкіра потроху загоювалася, залишились великі шрами, та знову ж тут брав приклад з Кирила, я ж не дівчина, до чого мені та краса, чоловіка шрами прикрашають. Щодо кінцівки, мав зараз тренувальний протез, на якому мене активно вчили пересуватися. Все виявилось не так безнадійно, як  здавалося на початку. Поки я намагався не думати про те що буде далі, де саме я зможу продовжити службу, як пристосуюсь до побуту, до життя взагалі. Думав про ціль, а ще… Звісно про своє серденько. Не проходило й години, щоб я не згадував її лагідних теплих рук та тонкого голосу, мріяв почути її ще хоч один раз, але дзвонити не наважувався, передивлявся по сто разів відео, де встиг зняти її у себе в квартирі, гортав до дірок фотографії, згадував, якою палкою та дикою вона може бути в ліжку, та дякував Всевишньому, що забрав у мене тільки кінцівку, інші стратегічно важливі органи залишив цілими. Бо все ще мав надію, колись в майбутньому повернути собі своє справжнє кохання, яке ледь не втратив із власної дурості…