Читати книгу - "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тагір
– Ми знайшли вашу дружину, Тагіре Даяновичу…
Відкинувшись на спинку крісла, концентрую погляд на начальнику служби безпеки. І поки він розповідає, куди та з ким полетіла моя пташка, відчуваю, як по тілу розноситься гаряча хвиля. Я збуджений. Схвильований новиною. Тому що це найкраще, що відбувалося зі мною за останні тижні, як дружина втекла з Еміратів, залишивши мене вмирати. Сучка…
– Ти впевнений, що не помиляєшся? – Піддавшись вперед, кладу на стіл руки. Пальцями стискаю олівець.
– Впевнений. Мої люди не можуть помилятися. Юлія Тимурівна перебуває у межах країни. Але на завтра у неї заброньовано квиток. У Малібу.
Смикаю бровою, дивуючись. Малібу. Несподіваний вибір.
Кидаю погляд у бік папки для документів, яку принесла з собою моя людина. Знаю, там зібрана вся інформація – справжня скринька Пандори, яку я відкривати не поспішаю. Смакую кожну секунду в передчутті. Хоча знаю заздалегідь, нічого хорошого я там не побачу. Щобільше, в папці на мене чекає фото нещасного, якому не пощастило закохатися в чужу дружину. У мене навіть зуби скріплять від бажання перегризти йому горлянку.
– Ось. Тут абсолютно все, включаючи фотографії – відданий пес передає мені папку з документами. – Можна йти?
– Вільний.
Залишившись на самоті, неквапом підводжуся з крісла. Підходжу до мінібару та дістаю звідти пляшку з міцним напоєм. Наповнюю келих, кидаю пару кубиків льоду. І осушую пійло, яке гострою течею обпалює горло.
У голові набатом стукає від думок, які не дають мені спокою останні тижні. Юля втекла від мене після всього! Вперше за десять років дала шанс нашим стосункам, подарувала надію на світле майбутнє. І втекла… Кинула, коли я корчився від болю, балансуючи між цим та іншим світом. Добре, що хатня робітниця мене швидко знайшла, і я встиг отримати своєчасну медичну допомогу. А потім два тижні провалявся на лікарняному ліжку, приходячи до тями.
Послабивши вузол на краватці, кидаю погляд на стіл, де лежить папка з інформацією, яку зібрали мої люди. Горло аж лещатами здавлює від злості, що накочує задушливою хвилею.
Роблю глибокий вдих. І відкриваю скриньку Пандори.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я теж її кохаю, Юлія Бонд», після закриття браузера.
