Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 96
Перейти на сторінку:
я люблю за свободу і пригоди. Інколи мені подобається поринути у примітивне існування і прожити днину так, як живуть її тварини. Можливо, саме таким вилазкам і полюванню замолоду я завдячую своїм близьким знайомством з Природою. Врешті, саме полювання й рибальство виводять нас до краєвидів, що з ними особи того віку зазвичай не знайомі, і змушують затриматися там довше. Рибалки, мисливці, лісоруби й інші вікують вік по лісах і луках і певною мірою і самі стали частиною Природи, а тому краще пристосовані до того, щоб її споглядати в перервах між своїми заняттями, ніж навіть філософи чи поети, які підступаються до неї з певними очікуваннями. Вона не боїться відкритися перед ними. Той, хто мандрує преріями, природно, полює; той, хто блукає біля витоків Місурі чи Колумбії, стає трапером, а племена над водоспадами Діви Марії — рибалками. Натомість той, хто лише проминає певну місцевість, пізнає її з других рук, уривчасто, непевно. У наукових повідомленнях нас найбільше цікавить те, що ці люди вже знають з практичного досвіду або інстинктивно, адже лише це і є справжньою людською наукою або описом людського досвіду.

Помиляється той, хто стверджує, наче у янкі мало розваг, бо тут, мовляв, бракує загальних свят, а чоловіки та юнаки грають в ігри не так часто, як в Англії: тут ігри ще не витіснили примітивніших, але самотніх розваг — мисливства, рибальства тощо. Майже всі хлопчаки Нової Англії, мої сучасники, з десяти до чотирнадцяти років полювали з рушницею на птаство; тутешні мисливські й рибальські угіддя не зводилися до заказників, як у англійської шляхти, а були безмежніші, ніж навіть у дикунів. Воно й не дивно, що хлопці не затримувалися погратися на сільському вигоні. Але зміни вже відбуваються, і то не тому, що людей побільшало, а радше тому, що дичини поменшало, адже, можливо, мисливець — найкращий друг тваринам, на яких полює, навіть враховуючи Товариство гуманного поводження з тваринами.

Ба більше, живучи над ставком, я інколи урізноманітнював свій раціон рибою. Я рибалив з потреби, як то робили перші рибалки. Усі цивілізовані пояснення, які я міг знайти, були штучними і стосувалися радше моїх філософських поглядів, аніж почуттів. Тут мова йде виключно про рибальство, адже я давно змінив думку про полювання на птаство і продав рушницю ще до того, як переселився в ліси. Не можу сказати, що я не такий людяний, як інші, але рибальство не зачіпало моїх почуттів. Я не шкодував ані риби, ані хробаків. Така в мене була звичка. Що ж до ловів птахів, то впродовж останніх років, що їх я провів з рушницею, я виправдовував себе тим, начебто штудіюю орнітологію, а тому полюю виключно на нових чи рідкісних пташок. Але мушу визнати: тепер схиляюся до думки, що існують і кращі способи штудіювати орнітологію. Для того слід пильніше вивчати звичаї пташок, і тому я згоден відмовитися від рушниці. Однак, попри гуманістичні заперечення, я сумніваюся, чи винайшло людство цінніші забави, і коли друзі занепокоєно питають, чи варто їм дозволяти своїм синам полювати, я кажу «так», адже пам'ятаю, що саме лови були однією з найцінніших складових моєї освіти, — так, виховайте з них мисливців. Спочатку, по змозі, нехай полюють для розваги, аби з часом стати могутніми мисливцями, і тоді не буде в цій чи будь-якій іншій хащі завеликої для них дичини. Най будуть мисливцями і рибалками людськими. Я поки що погоджуюся з Чосеровою черницею, яка вважала

…не вартим нічого

той аркуш, що вістив: мовляв, святого

Не вийде із мисливого вовік[219].

В історії особистості й цілого людства існує такий період, коли саме мисливці постають «найкращими з людей», як їх називали алгонкіни. Лишається тільки пожаліти юнака, який ніколи не стріляв з рушниці; людяності це йому не додає, а ось його освіта, на жаль, потерпає. Так я відповідаю на запитання юнаків, які схиляються до цього заняття, в надії, що вони його скоро переростуть. Адже жодна людяна особа, вийшовши поза вік бездумної юності, не вбиватиме істоти, що має таке ж право на життя, як і вона. Заєць від болю плаче так само, як дитина. Попереджаю матерів: я у своїх симпатіях не завжди схиляюся до традиційних філантропічних розрізнень.

Саме так юнаки знайомляться з лісом і найсамобутнішою частиною своєї сутності. Спочатку вони блукають хащами в іпостасі мисливців і рибалок, доки нарешті не знаходять собі належне заняття — скажімо, поета чи натураліста — й не лишають у минулому рушницю й вудку, якщо, звісно, мають у собі первень вищого життя. Маси людські в цьому зараз і завжди юні. У певних країнах поява мисливого нікого не здивує. З такого вийде добра вівчарка, але не добрий пастир. Я з подивом виявив, що єдине заняття, здатне, наскільки мені відомо, бодай на пів дня затримати на Волденському ставку моїх співгромадян — байдуже, батьків містечка чи його дітей, з одним тільки винятком, — це рибальство (як не рахувати лісорубства, кригорізання й схожих занять). Вони могли споглядати ставок, але не вважали себе щасливцями, щедро винагородженими за витрачений час, якщо їм тільки не вдавалося наловити риби. Декому доводиться відвідати став тисячу разів, перш ніж каламуть рибальства осяде на дно, лишивши воду їхніх намірів чистою. Губернатор і його рада вряди-годи пригадують ставок, бо рибалили на ньому в юності, але зараз вони застарі й занадто статечні, аби рибалити, тож розпрощалися з ним назавжди. Але ж вони також сподіваються врешті потрапити в рай. Якщо законодавці й згадують про ставок, то хіба для того, аби визначити, скільки гачків на ньому можна використовувати; але вони нічогісінько не знають про гачок гачків, за допомогою якого можна піймати сам ставок на наживку законів. Отже, навіть у цивілізованих громадах людський зародок проходить у своєму розвитку стадію мисливства.

Останнім часом я виявив, що не можу рибалити, не впавши у власних очах. Я перевіряв цю тезу знову і знову. Я маю до рибальства хист і, як і багато моїх побратимів, таке собі чуття, яке час від часу пробуджується, але щоразу, як я рибалю, мені здається, що краще б я цього не робив. Навряд я помиляюся. Це — лише блідий здогад, але перші світанкові промені також бліді. Безперечно, чаїться в мені цей інстинкт, що належить нижчим порядкам буття; але з кожним роком у мені лишається дедалі менше від рибалки, хоча ані людяності, ані навіть мудрості не прибуває; зараз я взагалі не рибалка. Однак я усвідомлюю, що, якби жив у хащі,

1 ... 58 59 60 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"