Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

– І за що це вона так тебе?

– Через кохання.

– Але вчора ж нічого не було! Ніякого кохання! – очманілий від подій Герман закляк на місці, мов пам’ятник. – Як ви примудряєтеся за кілька хвилин закохатися, побитися і посваритися?!

Я насупилася. Розповідати їм все в мене не було ані мети, ані бажання. Тому я барилася з відповіддю.

– Чого мовчиш? – поквапив мене Альг.

– Кхибра закохалася і приревнувала мене до свого обранця. Скажімо так, дуже специфічним чином.

Хлопці заіржали.

– Специфічно приревнувала чи вдарила чимось специфічним? – витираючи сльози, запитав Герман.

– Здається мені, що ситуація була дуже специфічною, – переводячи подих, сказав Альгін.

– Тю на вас! Дарма тільки їхала! – розсердилася я. – Дякую за зцілення, далі сама впораюся!

І тільки-но я хотіла попрямувати до конячки, як мене схопив за плече Гера.

– Охолонь. Краще розкажи що сталося.

Опускаючи деякі деталі, підслухані у підвалі, я розповіла, що сталося. Частково розповіла про бандитів.

– Ось такі пироги, а вам лише б зуби надворі тримати. Я хвилююся за Кхибру: раптом їй цей гад сурмик підлив?

– Потрібно з магістром Суррою проконсультуватися. Може, вона дасть протиотруту, – запропонував Альг.

– Хлопці, а може, підкажете якесь заклинання, яким можна відчинити скриньку кухаря? Мені здається, що там зберігається щось дуже цікаве й небезпечне.

Альг зітхнув і доторкнувся рукою до мого чола.

– Здається, жару немає.

– Я здорова.

– А городиш маячню.

– Чому?

Герман дуже серйозно на мене подивився і спитав:

– Ти взагалі усвідомлюєш, що таке магія і як народжується заклинання? Ти що, думаєш, що магія це як у книжках: змахнув чарівною паличкою, зробив пас рукою і все, диво сталося?! Ти думаєш, що якщо ми тобі зараз скажемо якесь заклинання, то ти, вимовивши його, отримаєш те, чого бажаєш?! Ми тут вчимося не один рік і практикуємося щодня, а ти за один раз взяла і зробила! Подумаєш, якийсь замок!

Я мовчала. А що говорити, якщо я собі це приблизно так і уявляла. Альгін примружився:

– Руто, на жаль, ти бачиш тільки один бік медалі, це – лише здається, що клацни пальцями й щит чи завіса німоти впаде з неба. Якби вчора на собачих боях сталося щось серйозне, наприклад – там був би сильний маг, то ми б не змогли відбити атаку. Будь вдячна за те, що все так закінчилося. Дурню спорола – вирішила воювати проти зграї досвідчених бандитів! Та вони на одну руку покладуть тебе, а другою луснуть і скажуть, що так і було! Ідіотка!..

Я мало не плакала. Альгін почервонів від обурення. Ми й знайомі з ним геть нічого, але таким я його не бачила. Він так смиренно носив сумку з речами, що я вважала, що нічого не може його вивести з себе. Дарма. Герман торкнувся плеча друга, але той різко скинув його руку.

– Альг, вона новачок, що ти від неї хочеш? Вона нічого ще не знає та не вміє, – спробував достукатися до товариша Герман. І звернувся до мене: – Даруй мені, Руто, я зірвався. Я не хотів тебе образити.

Але Альгін удав, що не чує його і продовжив:

– Ти думаєш, що ось так, за бажанням, ти можеш надіслати магоптаха, а ми миттєво примчимо на допомогу?! Ти егоїстка, Руто. І думаєш тільки про себе.

На мене вилився крижаний дощ справедливості. Альгін має рацію. Я нескінченно вплутувалася в неприємності та пхала свого носа в чужі справи, думаючи тільки... але ж не про себе! А про тітку Палажку! Хоча... Ні, правда на його боці. Я – егоїстка. Мої проблеми були понад усе. Я навіть не спромоглася запитати у хлопців, як вони почуваються після колотнечі з упирем, і одразу ж загорлала про допомогу.

Мені було соромно. Щоки палали. Я опустила голову і пішла до коня, не бачачи дороги – сльози застилали очі. Даремно я приїхала. Мені хотілося вити від безпорадності. Альг має рацію: хто я і що проти зграї бандитів? Чим я можу допомогти тітці? – Та нічим! І потрібно з цим змиритися і просто піти в поліцію. Розповісти їм усе і далі нехай вони вирішують, як їм чинити зі злодіями. Що я про себе уявила? Правильно Альг мене відчихвостив. Шкода тільки, що з Кхиброю все так вийшло. Я б проїхалася доріжкою, якби мене не підхопив під руку Герман.

– Не переймайся, Руто. У тебе, крім нас тут більше нікого немає. Кому ти можеш довіритися? Нікому. Тому, гадаю, що разом ми придумаємо, як тобі допомогти, так Альг?

Альгін мовчав і важко дихав.

– Альг, ми ж допоможемо дівчині?

Запанувала тиша, в якій було чути шерех листя, спів птахів і далекі юнацькі голоси. Хлопці мовчали, я теж не наважувалася порушити тишу.

– Альгін? – знову зажадав відповіді Герман.

– Надсилай магоптаха Богрису, – похмуро відповів він.

 Від надміру почуттів я кинулася йому на шию і поцілувала в щоку.

– Тихіше, фурія, з ніг зіб’єш, – уже, трохи усміхом, відповів Альг.