Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

— Ти мені не умнічай тойво! — не витримує манірний тон Нюся. Вона завжди була імпульсивною, а через це довго грати за своїми ж планами не могла.

— Я не умнічаю. І гаразд, якщо тобі стане легше, ми не розлучаємося.

— Як?!

— А що тобі не так? Я досі заміжня жінка.

— Але ж він — тобі не пара.

— Ба, ти вже прийди до одного знаменника. Або я маю бути заміжньою, інакше пропаду, або я буду самотня, бо він мені не пара.

Віра звикла виборювати своє право у дорослих родичів. Чомусь ті зовсім не розділяли її рішень. То одяг не такий, то волосся занадто коротке, то професія не підходить, то чоловіка вона не того вибрала. І якщо батьки були ще відносно ліберальними й перемкнули свого часу увагу на Варвару, Нюся залишала за собою права лізти в життя кожного без виключень.

Чому Назар їй не підходив, вона від Нюсі за весь час так і не почула. Імовірно, що й причин на те не було. Звісно, окрім кепського характеру бабусі. Тільки він і виправдовував половину її вчинків. Хоча ще пів року тому Нюся начебто й не мала претензій до Гаєвського. Іноді — показувала характер, але не діставала Віру своєю думкою. 

— Я б хотіла тобі іншого чоловіка, — бурчить родичка.

А Віра, яка вже дійшла до будинку, топчеться під під’їздом.

— А цей тебе чим не влаштовує?

— Він не вберіг тебе вперше.

— У сенсі?

— Ну він же виставив тебе з дому свого часу.

Була б на все Вірина воля, вона б ніколи й не розповідала Нюсі про своє розлучення. Занадто бабуся категорично до всього ставилась. А ще — намагалася передати свою «мудрість» іншим. Хоча тут Гаєвська б могла посперечатися. Діда-то вона не втримала поруч із собою. Де він ніхто й ніколи не знав. Просто чоловік колись, наче в сумному мемі, вийшов по хліб і не повернувся. А коли Нюся зневірилася знайти його в лікарнях і моргах, його сестра прийшла, щоб забрати речі брата. Мовляв, він попросив.

Може, після цього Нюся й наростила свою броню? Може, в повчанні інших було її полегшення? Тільки через такі думки й небезпечний уже для кожного скандалу вік бабусі Віра й мовчала.

— Він не виставляв мене.

— Угу. Якщо він так просто з тобою попрощався один раз, що йому завадить це зробити вдруге?

— Я. Я йому заважу. З чого в тебе взагалі такі думки?

— Я за тебе хвилююсь, — знову бурчить Нюся.

А Віра миттю втрачає запал сперечатися. Так, бабуся хвилюється. Можливо, вона і єдина залишилася з родичів Віри, які за неї хвилюються. У силу свого розуміння про хвилювання. Але це несподівано розчулює Віру.

— Та й дітей у вас досі нема, — продовжує Нюся.

А це вже — класична тема для розмов. Віра кожен раз дивувалась нахабності кожного, хто натякав їм на дитину. Назар на це хмикав, але підтримував. Гаєвські й думати не хотіли, що відчувають ті, хто не може завагітніти, а їм суспільство періодично тисне на болючу точку. Люди по своїй суті аб’юзивні. Хай іноді вони цього й не розуміють.

— Я тобі вже сто разів пояснювала, чому.

Колись Нюся почула в новому мелодраматичному серіалі по телевізору слово «чайлдфрі». А Вірі потім довелося по відеозв’язку доводити, що вони з Назаром не проповідують нову культуру. І проблем у них немає з цим питанням. Ба більше — у них навіть спроб не було завагітніти.

А на категоричне «чому» від Нюсі Вірі доводилося кожен раз говорити: «Не на часі». Бабусю відповідь влаштовувала мало, але за відсутністю іншої вона замовкала. Ненадовго, але Вірі вистачало хоча б часу видохнути.

Розмову вони нарешті завершують розповіддю про те, що комуналку цього сезону не підвищують, а от ліки для серця подорожчали. Віра обіцяє скинути Нюсі кошти, а та тільки відмахується. Мовляв, не в коштах же справа. Тоді Гаєвська сама собі обіцяє з’їздити до Нюсі в гості. Сусіднє місто — це не так далеко, можна за день впоратися.

У квартиру дівчина підіймається уже втомленою. Розмова її виснажила. З’являтися такою пригніченою перед Назаром не хочеться, але стояти в лютому на морозі — абсолютне безглуздя.

Двері відчинені, а у кватирі — майже темрява. Вона розбивається тьмяним мерехтінням свічок, що причаїлися на підлозі в коридорі й спальні.

— Назаре? — кличе в глиб квартири.

Віра нервово топчеться на порозі квартири й водить пальцем по металевому ключі. У них із чоловіком так давно не було романтики, що зараз дурні думки заповнюють її мозок. А що, як це взагалі не для неї призначено було?

— Я у спальні.

М’який і спокійний голос чоловіка змушує Віру видихнути. Принаймні він чекав на неї. А те, що вона взагалі не готувалася до романтичного вечора, тимчасово відходить на другий план. Гаєвська не хоче зараз зациклюватися на бавовняному комплекті білизни, що захований під светром і шкіряними палаццо.

Скидає шарф, поправляє окуляри, що запітніли в теплі будинку. А потім вже крокує до спальні. Запах воску й легке переморгування свічок від її ходи заспокоюють нервову систему. А потім вона бачить чоловіка на ліжку й заходиться від сміху.