Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 22

Мілена

Розплющивши очі, першим моїм бажанням було загорнутися в теплі обійми Ярослава. Але, на жаль, на мене чекало розчарування. Тому що коханий вже встиг піти. І судячи з того, що постіль на його половині була холодною, зробив він це досить давно. Ще трішки поніжившись в ліжку, я витягнула перед собою руку і помилувалася подарованою каблучкою. Ця прекрасна річ нагадала мені про події вчорашнього дня. І, відтворивши їх в голові, я відчула, що одні з них змушували моє серце радісно стискатися, а інші перетворювали мою душу на камінь. Проте я ні про що не жалкувала. 

Поговоривши з батьком відкрито, я тепер отримала змогу на власний розсуд керувати власним життям і більше не збиралася озиратися назад. Тому я намагалася впорядкувати свої думки, що вихором кружляли в голові, але й водночас думала, з чого все ж варто було б почати новий етап у житті. Подумки накидавши короткий план дій, я одягнула Ярикову сорочку і пішла на пошуки коханого. І щойно вийшла зі спальні, не змогла стримати задоволеної посмішки, відчуваючи як мої носові рецептори почав лоскотати неймовірний запах кави та свіжої випічки. Але, переступивши поріг кухні, я відчула, що в цю секунду мені захотілося зовсім іншої смакоти. Тому що побачивши Ярослава, що вправно готував млинці, я не могла відвести від нього очей. Врешті-решт не втримавшись, підійшла ближче і легенько провела пальчиками по чоловічій лопатці, а потім торкнулася її губами.

— Доброго ранку, — відчувши мій дотик, Ярик відразу ж обернувся і захопив мене у полон своїх рук. 

— Ти сьогодні довго спала. Я вже збирався йти тебе будити, — коханий подарував мені короткий поцілунок в губи й ніжно провів пальцем по щоці.

— Я давно прокинулася. Просто не поспішала вставати з ліжка.

Обійнявши Ярослава за шию, я міцно притиснулася до нього, натякаючи на свої палкі бажання. Але опершись чолом до мого чола, хлопець судомно видихнув і враз зупинив мої старання. Тим самим розвіявши солодкі фантазії, що вже встигли зародитися в моїй голові. 

— Мілено, ти ж знаєш, що я завжди обома руками “за”, коли мова заходить про подібні речі. Але сьогодні ми не маємо на це часу.

— Чому це? — я ображено надула губки, почуваючись розчарованою від його слів. 

— Тому, що через годину у мене запланована важлива зустріч із представником сервісного центру. А тобі, до речі, треба збиратися на пари в університет. Тож швиденько сідай за стіл і насолоджуйся сніданком.

— Я не поїду до університету, — пробубоніла собі під ніс, розімкнувши наші обійми та сівши за стіл.

— Чого це раптом? — поставивши переді мною чашку кави, Ярослав окинув мене здивованим поглядом.

— Ти прекрасно чув, що тато більше не платитиме за моє навчання, — я неохоче нагадала Ярикові батькові слова. — Тому я не бачу жодного сенсу їхати в університет. 

— Серйозно?

— Так. На мою думку, буде більше користі, якщо я займуся пошуком роботи. З моїм рівнем знань і досвідом стажування, я могла б спробувати влаштуватися помічником дизайнера. Що скажеш?

— Скажу, що кидати університет на останньому курсі — не дуже гарне рішення, — Ярик скептично відреагував на моє бачення подальших кроків і це мені не сподобалося. — Те, що твій батько не платитиме за навчання, зовсім не означає, що ми не зможемо подужати ці витрати.

 — Я так розумію, що під словом “ми” ти маєш на увазі себе? 

— Мілено, наскільки я пам'ятаю, ти погодилася стати моєю дружиною. А це, моя люба, означає, що бюджет у нас з тобою тепер буде спільний. І навіть якщо доходи в нього поки що приноситиму тільки я, витрачати ці гроші ми будемо разом, — коханий підбадьорливо мені посміхнувся. — І на мою думку, навчання — це досить непогана інвестиція. Хіба ні?

І хоча Ярик в чомусь мав рацію, я не поспішала хапатися за його ідею. Тому що абсолютно не бажала сидіти у хлопця на шиї. Опираючись на гіркий досвід, я більше не хотіла повторювати своїх помилок, які допускала, спокійно приймаючи фінансове забезпечення від батька. 

— Мілено, я просто прошу тебе не робити різких рухів, — Ярослав намагався лагідно до мене достукатися. — Покинути навчання ти завжди встигнеш. Окрім того, подумай над тим, щоб у вільний час продовжити займатися дизайном. Адже твоя перша сукня вийшла просто чудовою. Чому б тобі не рухатися в цьому напрямку?

Серйозно замислившись над Яриковою пропозицією, я припинила наші дебати й все ж таки вирішила взяти паузу, щоб добре подумати перед прийняттям остаточного рішення. Тому, обравши із тарілки млинець із підсмаженою скоринкою, я щедро полила його вишневим варенням. А потім відкусила шматочок, блаженно закотивши очі.

— Ярику, є щось в цьому світі, чого ти не вмієш робити? — задала хлопцю питання, натякаючи на смачнючі млинці в його приготуванні. 

— Не знаю, — коханий грайливо мені підморгнув, спостерігаючи за тим, як я з апетитом потягнулася за добавкою. А потім попросив швидше закінчувати снідати та приводити себе до ладу. Адже в іншому випадку ми мали всі шанси спізнитися.

По дорозі до університету я почала розпитувати Ярика, хто навчив його готувати. Адже за час нашого знайомства, хлопець вже встиг кілька разів здивувати мене своїми кулінарними здібностями.

— Перші кроки в цьому напрямку мені допомагала робити мама, — з теплотою в голосі промовив коханий, в той час, як його губи розтягнулися у ледь помітній посмішці. — З раннього дитинства я проявляв цікавість до кулінарії й вона з радістю заохочувала мене до цього. Тож в першому класі я вже міг самостійно приготувати яєчню з ковбасою, а також посмажити картоплю. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍