Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Від розповіді коханого я із захватом округлила очі й лагідно посміхнулася. Адже одне діло спостерігати за тим, як дорослий чоловік дає собі раду на кухні, і зовсім інше — уявити, як це робить семирічний малюк. А особливо, враховуючи, що я, у свої дев'ятнадцять, могла похвалитися лише вмінням готувати каву. Але, враховуючи мої попередні знання про хлопця, я не сильно здивувалася, що він ще дитиною навчився готувати. Тому що вже давно зрозуміла, що Ярослав був одним із тих, хто не боявся братися за будь-які цілі. Такі, як він обов'язково досягали поставленої мети. Навіть якщо для цього їм іноді треба було зробити крок назад, а потім знову вирушити в бій з новими силами. Я обожнювала в Ярику цю рису характеру. Тому що така наполегливість та жага до успіху захоплювали мене і водночас надихали. 

Зупинившись біля університету, Ярослав швиденько чмокнув мене у губи й полетів на свою зустріч. Я ж бо невпевнено попрямувала в аудиторію, згадуючи теплі слова хлопця щодо своєї матері. Не знаю чому, але я не могла припинити проводити паралелі між його батьками та своїми. Виростивши та виховавши Ярослава, рідні хлопця просто відпустили його у вільне плавання. В той час коли мої тато з мамою постійно намагалися тримати мене на короткому повідці. Таке порівняння викликало в мені гіркоту. Адже я сильно сумнівалася, що змогла б так само тепло та лагідно згадати коли-небудь про своїх батьків, якби хтось запитав мене про них.

*

Не поспішаючи обдумавши Ярикову пропозицію, я все ж таки погодилася і вирішила продовжити своє навчання. Але водночас почала облаштовувати в одній із кімнат нашої квартири мінімайстерню з пошиття одягу. На щастя, Ярик абсолютно не заперечував такій ініціативі. Ба більше, коханий навіть допоміг мені придбати усі необхідні приладдя та матеріали для роботи. Тож після університету, я щодня із захопленням працювала над новою сукнею.

На превелике щастя, батько більше не турбував нас з Ярославом своїми невдоволеними візитами. Що, звісно ж, не могло не тішити. А ось мама деякий час діставала мене своїми дзвінками, але я навмисно не відповідала, тому що абсолютно не бажала з нею говорити. Моя образа на неї в чомусь була навіть сильнішою, ніж на батька. Тому що, на відміну від матері, він з найпершої секунди знайомства з Ярославом відкрито заявив про своє ставлення до нього. В той час коли мама вміло грала роль подвійного агента, ввівши мене в оману.

Зрозумівши, що телефоном нам не вдасться поговорити, мама вирішила чатувати мене під будинком. Тому що одного дня, повертаючись додому після пар, я помітила її машину під під'їздом і вмить застигла на місці. Але, опанувавши свої емоції, я все ж неохоче попленталася до неї, переборюючи в собі бажання піти у зворотному напрямку. Зловивши мій відчужений погляд, мама відразу знітилася і змінилася на обличчі. Й ховаючи очі додолу, вона запропонувала кудись поїхати, щоб разом випити кави.  

 — Тут поряд є чудова кав'ярня, — я вказала їй рукою на сусідню вулицю. 

Жодних сумнівів не було в тому, що моя люба матуся приїхала для того, щоб спробувати промити мені мізки. Тому я навіть не розраховувала, що наша розмова затягнеться надовго. Саме через це я не бачила сенсу їхати кудись далеко від дому. Мовчки пішовши за мною у запропоноване місце, мама швиденько окинула оком простенький інтер'єр закладу. І поки ми чекали нашого замовлення, вона уважно роздивлялася мою каблучку.

— Отже, це — правда? Ти все ж таки вирішила вийти за нього? — в її голосі чулася така кількість розчарування, що я не стрималася і закотила очі у відповідь. — А я до останнього вірила, що ти просто вигадала цю байку, щоб позлити батька.

— По байках, мамо, ти у нас спеціаліст, — зберігаючи рівний тон в голосі, я навмисно вколола матір за її брехню.

— Мілено, я приїхала вмовити тебе нарешті прийти до тями. Невже ти не розумієш, що одруження з Ярославом буде величезною помилкою? 

— Тебе батько прислав? — я навіть не збиралася відповідати на її дурне питання і намагалася стримувати себе, щоб не покинути це місце прямо зараз. Тому що планувала трохи затриматися, щоб з'ясувати деякі моменти, що мене цікавили.

— Тато знає, що я поїхала до тебе. Але він ні про що мене не просив. Це було моїм рішенням.

З обережністю прийнявши її відповідь, я відпила ковток смачного капучино і задала матері ті питання, які мене цікавили. Бо я більше не бажала даремно витрачати свій час.

— Чому ти відразу не сказала мені про своє справжнє ставлення до Ярослава? Навіщо вдавала, що не проти наших стосунків?

Мотнувши головою, мама легенько зморщила свій ідеальній ніс і поглянула мені прямо в очі.

— Я просто сприймала ці стосунки, як твою першу закоханість. Думала, вона згасне так само швидко, як і розгорілася. Особливо, після того, як ви почнете жити разом, — на мить вона замовкла, а потім вирішила додати ще одне одкровення. — Присягаюся, що я навіть гадки не мала, що ці стосунки зайдуть так далеко.

Хоча я й готувалася почути щось подібне, але все одно її зізнання на мить вибило ґрунт у мене з-під ніг і зробило мені дуже боляче. До останнього я вірила, що мама не обманювала мене. Навіть бажала почути, що вона помилилася, тому що тоді у мене був би шанс не розчаруватися остаточно у рідній людині. Але, на жаль, мама все ж таки виявилася ще тією інтриганкою та брехухою.

— Мені шкода, що я щиро вірила тобі… І вважала, що ти розумієш і підтримуєш мене, — вимовила я тихо, намагаючись стримати сльози, що хотіли бризнути з очей.