Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 36

      Марк.

      Інна зміряла Емілію холодним поглядом, але все ж таки здається, що не пізнала. 

    Натомість моя нова помічниці зовсім не переймається, що її можуть ось-ось впізнати, збирає шматки кружки по підлозі. 

- Що тут у тебе сталося? - подруга театрально піднімає брови, вірніше намагається.

     “Не треба цієї гри, люба, а то ботоксу на тебе в клініці не вистачить!”

- І хто ця дівчина? - примружує очі. - Куди поділася Рита? 

- Еміліє, облиш! Ще поріжешся! Поклич будь ласка прибиральницю і приготуй мені ще одну каву будь ласка! 

      Після перших моїх слів Інна скривилася, наче щось кисле щойно жувала.

- Котикууу, я теж хочу каву! І скажи, ЦІЙ, хай хутчіше! - таким тоном процідила, що у Емілії аж око засіпалося.

- Каву? - здивовано перепитую.

      “Нічого не переплутала?”

- Еміліє. Дві кави будь ласка. Мені і моїй гості.

- Як скажете. - стримано промовляє дівчина і зникає, зачинивши за собою дверцята. 

- Не гнівайся, котику! Вчора так погано себе почувала, ледве встала з ліжка! Але сьогодні мені вже краще. Правда не чула коли ти вранці телефонував. Це так мило, що ти турбуєшся про “НАС”. - намагається скоротити відстань між нами, а я навмисно обходжу великий стіл, щоб уникнути цього.

     В мене аж сироти по загривку від того останнього слова, на яке вона зробила, наче навмисно наголос. 

      “Ледве встала…”, ну то схоже, подружки допомогли! Так привели до тями, що скакала увесь вечір по нічним клубам.

- Я страшенно скучила! Кажуть вагітні жінки стають дуже чутливими! - муркоче вона й знову грає в “дожени мене”. 

      “Не знаю на рахунок чутливості, а от спритними…”, - додаю про себе, бо її жвавості можна лише позаздрити. 

- Чудово! Якщо тобі вже краще, то зараз же відвідаємо лікаря-гінеколога! - відволікся на секунду, щоб набрати ресепшн клініки. 

- Зачекай секундочку! - таки вхопила мене за краватку, скориставшись тим, що я відволікся. 

     Починає тертися об мене, прикусує за вухо. Між тим, досить боляче! 

- Хочу тебе! - її руки швидко пораються з гудзиками.

     Хапаю її за зап’ястя.

- Не зараз, Інно! - хриплю, от вже точно не від збудження, а швидше від роздратування.

     “Не розумію, як мені раніше це все могло подобатися? Аж на стільки гормони вдаряли в мозок?”

    Як та п'явка, лише встигай ухилятися. Стовідсотково, декілька слідів своєї помади вже встигла залишити, десь на щоці та шиї. 

      “Дістала!”

- Досить! - гримаю.

 

     Емілія.

    Кави їй! Та без проблем! З тонким присмаком котячого корму! Не дарма у Маркіза*(домашня тваринка Емілії) позичила! Як відчувала, що знадобиться!

     Зробила першу каву. А для другої до зерен досипала трішки гранул “котячої радості”. 

     Смачного! Пий білявко, не обляпайся!

     Стукати перед тим як увійти? Та зараз!

     Широко відчиняю двері! Хоч би не переплутати де чия кружка! 

     Ох, який незручний момент! 

     Марк нашвидкоруч намагається позбутися слідів від яскраво-рожевої помади, розмазуючи по шиї та щоці, та ще й гудзики застібає. 

- А стукати не навчили! - гримає Інна. - Марку, навіщо тримати таких?

- Ваша кава! - вкладаю горнятко прямісінько в руки цій хамовитій блонді.

- Ай, гаряче! - верещить вона.

- Можу подмухати! - складаю губи качечкою.

- Не треба! - відмахується Інна. - Сама!

     Спостерігаю, як Марк з задоволенням дегустує допіо! Ще б пак, йому я зробила за звичним рецептом! Це блонді пощастило трішки менше! 

- Якийсь дивний смак! - вона кривиться, відсьорбнувши.

- Ідеально збалансований напій! Стовідсоткова арабіка! Найліпший сорт! - констатує мій новий шеф.

- Так? - здивовано перепитує і знову присьорбує з горнятка. 

      “Мняв!  Такий напій тобі ближче ніж якась банальна кава!”

     Залишилося тепер відмити кавову машинку, доки ніхто не здогадався, що я вирішила покращити рецептуру!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍