Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хтось його видав, — припустив Лєпін. — Усі знали, що за спекуляцією алкоголем стоїть Тефаняк, але потрібні були докази. Мабуть, Мартінс їх отримав.
— Ходімо, — сказала Олена й узяла Віталія за руку, — подивимося, що там відбувається.
Толя дивився на все, не розуміючи, що кажуть люди навколо нього. Побачивши, що його друг іде із сестрою, він забрав забуті Абіґаль кошики й кинувся їх наздоганяти.
Прийшовши в село, Олена побачила Тефаняків, які жестикулювали посеред гурту. Щойно Поліна побачила її, вона підійшла й харкнула їй в обличчя.
— Це ти його видала, брудна зраднице! — крикнула вона.
Віталій пригорнувся до сестри. Підійшов Марко Мендель.
— Не чіпляйтеся до Олени, — втрутився він. — Від самого початку були підозри щодо того, що винен Петро. Вони, мабуть, за ним стежили й побачили, як він ховає пляшки в колодязі.
— Ти обвинувачуєш мого сина! — вибухнув Микола, звертаючись до Менделя. — Я впевнений, що він не винний. А як ти дізнався, що спиртне було сховане в колодязі? То, може, підпільний торговець ти? Ти забагато знаєш.
Він говорив голосно, наче хотів узяти у свідки всіх, хто зібрався довкруж них.
— Вибач, Миколо, — перепросив Мендель, — ти маєш рацію, я не повинен обвинувачувати твого сина. Я просто повторив те, що чув.
Інші сім’ї, хто зібрався там, відійшли якомога далі, щоб не втручатися у все це.
Абіґаль підійшла до Олени і, взявши її за руки, запросила до себе.
— Ага, — закричала Поліна, — Іуди захищають один одного!
Віталій, не розуміючи, чому дорослі сваряться, притиснув до себе Калуша.
— Ходи з нами, — сказала йому Абіґаль.
Якщо в’язні й цікавилися, хто видав Петра, та все ж були задоволені, що нарешті винний платитиме по рахунках за скоєне. Усі бачили що справедливість перемогла.
23
Амос, 25 серпня 1915 року
В Абітібі не було чутно гуркоту гармат, але новини з фронту непокоїли людей. Окопна війна тривала, і те, що кожен стояв на своїх позиціях, оплачувалося тяжкими втратами. В кінці липня в Шампані німці вперше застосували проти солдатів противника вогнемети. Руйнації, які завдавала ця зброя і про які писали журналісти, були жахливими. Здавалося, німці та їхні союзники отримали перевагу, і страх у протиборчому таборі посилився. Для населення Амоса в’язні, що жили в таборі Спіріт Лейк, почали як ніколи уособлювати ворогів. Їх усе більше відкрито ненавиділи.
Уже тиждень як Абітібі охопила посуха. Ясно, що фермери користалися хорошою погодою, щоб сховати сіно в очікуванні зими та відремонтувати ферми, перш ніж податися на будівництво, але відсутність дощу стала загрозливою, а спека сповільнювала роботи.
Цього ранку, відкриваючи свій магазин, Едмон Лявальєр вдивлявся в горизонт.
— Не думаю, що сьогодні буде дощ, — зауважив він до Імельди, — небо зовсім блакитне. Жодної хмаринки не видно. Це вже тривожить. Якщо виникне пожежа, наслідки будуть згубними.
— Люди обережні. Не панікуй завчасно, — відповіла дружина, виходячи на ґанок.
Вона намагалася додати впевненості сама собі. Гаряче сухе повітря було задушливим, і вона рясно пітніла. Імельда дістала носовичок із кишені свого фартуха й витерла обличчя.
— День буде важким. Магазин — справжня пічка, і жодного подуву вітерця.
На ґанок до батьків вийшов Александр.
— Аранк обіцяв привезти нам риби сьогодні вранці. Він не повинен запізнитися. З початку серпня його плем’я отаборилося за кілька миль звідси. Вони готуються перекочувати на північ і провести зиму на полюванні. Я навіть заздрю їхній свободі пересування.
— Таке життя видається привабливішим, ніж є насправді, — зауважив Едмон. — Для тебе полювання — гра, для індіанців — їхнє виживання.
Раптом вони відчули запах диму. Обидва чоловіки звернули здивовані погляди на захід. Вражені, вони побачили, як над верхівками ялин здіймається величезна чорна хмара.
— Господи, ні! — вигукнув Едмон. — Лісова пожежа!
— Десь біля Спіріт Лейку, — припустив Александр, поспішаючи до мерії.
Стурбований запахом, шеф поліції стояв біля вхідних дверей.
— Це з боку концтабору, — крикнув йому Александр.
Чоловік зійшов зі сходів і подивився в бік заходу.
— Маєш рацію. А якщо зважати на стовп диму, то йдеться явно не про в’язку хмизу. Краще не чекати. Я ударю в дзвони.
Поліцейський ще не встиг зайти всередину, як Александр повернув назад і побіг до стайні. Батько теж прийшов і допоміг сідлати коня.
Почувши дзвони, робітники, що працювали в селі чи на полях, підіймали голови й бачили дим, який здіймався високо в небо. Тож не тільки Александр помчав до Спіріт Лейку. Першим до нього приєднався Аранк із одноплемінниками. У всіх були лопати, щоб копати траншеї.
У Ліллієнвіллі через товстий шар диму було видно, як червоні язики полум’я виривалися з вікон одного з будинків і перекидалися на дах сусіднього. Жарини, які випали з огнища, вже підпалили сусіднє поле. Військові й цивільні намагалися погасити пожежу водою, яку носили відрами з колодязя.
— Допоможіть рити траншеї, — крикнув Мартінс новоприбулим. — Головне — щоб вогонь не перекинувся на ліс.
Солдати взялися обкопувати периметр. Александр із товаришами приєднався до них і під палючим сонцем заходилися копати, тоді як інші стали в другу лінію, щоб передавати відра з водою до будинків. Вогонь обхопив третій будинок. Ялини, що росли за ним, уже потріскували від іскор, що на них падали. Дерева зрубали, щоб запобігти поширенню пожежі. В’язнів, які працювали в лісі, повернули в табір і зачинили в бараках. Лишили мінімум охорони, щоб інші могли приєднатися до тих, хто боровся з вогнем. На гасіння пожежі разом із військовими дозволили піти тільки тим в’язням, що жили зі своїми сім’ями в Ліллієнвіллі.
Жінок і дітей відвели на берег озера, звідки вони могли бачити полум’я і товсті стовпи диму. Дехто з жінок молився, стоячи на колінах на піску, а інші намагалися заспокоїти наляканих вогнем дітей.
Сидячи на пласкому камені поряд із Віталієм, Олена думала: якщо згорить усе село, сім’ї будуть змушені повернутися до Монреаля. А там вона знайде Мері-Ен і попросить її про допомогу, або ж Александр приїде до них і щось придумає, щоб вони жили всі разом.
Вона дивилася на всіх цих жінок, таких самих нещасних, як і вона сама. І, щоб підтримати їх, долучилася до їхньої молитви. Їй згадалася ніч на останнє Різдво, коли її розлучили з Віталієм, і вона не хотіла, щоб дітей розлучали з їхніми батьками. У таборі сім’ї хоча б були разом.
— Здається, диму поменшало, — сказала Абіґаль, сідаючи біля неї. — Думаю, то добрий знак.
По обіді лейтенант Ґордон прийшов
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
