Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

25
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 130
Перейти на сторінку:
головах їхніх надзвичайно чудно; і потім уже, після першого запаморочення, вони ніби почали відрізняти їх і відділяти одне від одного, почали вимагати звіту і сердитись, бачачи, що справа ніяк не хоче пояснитися. Що за притча справді, що за притча ці мертві душі? Логіки немає ніякої в мертвих душах, як же купувати мертві душі? Де ж дурень такий візьметься і на які сліпі гроші купуватиме він їх? І навіщо, до якого діла можна приткнути ці мертві душі? І чого вплуталася сюди губернаторська дочка? Якщо він хотів викрасти її, так на що для цього купувати мертві душі? Якщо ж купувати мертві душі, так нащо викрадати губернаторську дочку? Подарувати, чи що, він хотів їй мертві душі? Що за дурницю, справді, рознесли по місту? Що за напрям такий, що не встигнеш повернутись, а тут уже й пустять історію, і хоч би якийсь глузд був… А от рознесли ж, виходить, була якась причина? Яка ж причина в мертвих душах? Навіть і причини немає. Це, виходить, просто — на городі бузина, нісенітниця, курзуверзу, химери! це просто чорт візьми!.. Одно слово, пішли чутки, чутки, і все місто заговорило про мертві душі й губернаторську дочку, про Чичикова й мертві душі, про губернаторську дочку й Чичикова, і все, що тільки було, зрушилось. Як вихор, крутнулося доти, здавалось, дрімливе місто! Вилізли з нір усі маруди й бабаки, що позалежувались у халатах по кілька років дома, складаючи провину то на шевця, що пошив тісні чоботи, то на кравця, то на п’яницю-кучера; усі ті, що припинили давно вже всякі знайомства й зналися тільки, як то кажуть, з поміщиками Завалішиним та Полежаєвим (знамениті терміни, виведені від дієслів «полежати» та «завалитись», які у великому обігу в нас на Русі, так само, як фраза: «заїхати до Сопикова та Храповицького», яка означає всякі мертві сни на боці, на спині й у всіх інших положеннях з вихрапами, носовими висвистами й іншими властивостями), усі ті, яких не можна було виманити з дому навіть закликом на уху за п’ятсот карбованців з двохаршинними стерлядями і всякими танучими в роті кулебяками, одно слово, виявилось, що місто і людне, і велике, і населене як слід. Показався якийсь Сисой Пафнутьєвич і Макдональд Карлович, що про них і не чути було ніколи; у вітальнях застовбичив якийсь довгий-довгий з простреленою рукою, такий високий на зріст, якого навіть і не бачено було. На вулицях показалися криті дрожки, невідомі лінійки, торохтілки, колесосвистки — і заварилася каша.

Іншим часом і в інших обставинах такі чутки, може, й не звернули б на себе ніякої уваги, але місто N. давно вже не діставало ніяких зовсім звісток. Навіть не траплялося протягом трьох місяців нічого такого, що звуть у столицях комеражами[179], а це, як відомо, для міста те саме, що вчасний довіз харчових припасів. У міському поговорі виявились відразу дві зовсім протилежні думки й утворилися відразу дві протилежні партії: чоловіча й жіноча. Чоловіча партія, найбільш безтямна, звернула увагу на мертві душі. Жіноча зайнялася виключно викрадом губернаторської дочки. У цій партії, треба зауважити на честь дамам, було незрівнянно більше ладу й обачності. Таке вже, видно, саме призначення їх бути гарними хазяйками й розпорядницями. Все в них незабаром набуло живого, певного вигляду, одяглося в ясні й очевидні форми, пояснилось і очистилось, одно слово, вийшла викінчена картинка. Виявилось, що Чичиков давно вже був закоханий, і бачились вони в саду при місячному світлі, що губернатор навіть віддав би за нього дочку, бо Чичиков багатий, як лихвар, коли б причиною не була дружина його, яку він покинув (звідки вони дізнались, що Чичиков жонатий, — це нікому не було відомо), і що дружина, яка страждає від безнадійного кохання, написала листа губернаторові найзворушливішого, і Чичиков, побачивши, що батько й мати ніколи не погодяться, зважився на викрад. В інших домах розповідалося трохи інакше: що в Чичикова немає зовсім ніякої дружини, але що він, людина тонка та із розрахунком, вирішив за тим, щоб дістати доччину руку, почати справу з матері і мав з нею сердечний таємний зв’язок, і що потім зробив декларацію щодо доччиної руки; але мати, злякавшись, щоб не сталося злочину, противного релігії, і почуваючи в душі муки сумління, відмовила цілком, і що ось тому Чичиков зважився на викрад. До всього цього приєдналося багато пояснень і поправок у міру того, як чутки проходили в найглухіші провулки. На Русі ж товариства нижчі дуже люблять поговорити про плітки, що бувають у товариствах вищих, а тому почали про все це говорити в таких домках, де навіть у вічі не бачили й не знали Чичикова, пішли додатки й ще більші пояснення. Сюжет ставав щохвилини цікавіший, набував щодня викінченіших форм і нарешті такий, як є, у всій своїй викінченості, внесений був у власні вуха губернаторші. Губернаторша, як мати родини, як перша в місті дама, нарешті, як дама, що не підозрювала нічого подібного, була вкрай ображена такими історіями і пройнялась обуренням у всіх відношеннях справедливим. Бідна блондинка витримала найприкріший tête-á-tête[180], який тільки будь-коли траплялося мати шістнадцятилітній дівчині. Полилися цілі потоки розпитів, допитів, доган, загроз, докорів, намов, так що дівчина кинулася в сльози, ридала й не могла зрозуміти жодного слова; швейцарові був даний найсуворіший наказ не приймати ні в який час і ні в якому разі Чичикова.

Зробивши своє діло щодо губернаторші, дами напосілись на чоловічу партію, намагаючись схилити їх на свій бік і твердячи, що мертві душі вигадка і вжита тільки на те, щоб відвернути всяку підозру й успішно вчинити викрад. Багато навіть з чоловіків були зваблені й пристали до їхньої партії, незважаючи на те, що підпали великим наріканням від своїх же товаришів, які вилаяли їх бабами й спідницями, іменами, як відомо, дуже образливими для чоловічої статі.

Та хоч як озброювались і опинались чоловіки, а в їхній партії зовсім не було такого ладу, як у жіночій. Усе в них було якесь черстве, неотесане, недоладне, негоже, незграйне, негарне; в голові розгардіяш, колотнеча, плутаність, неохайність у думках — одно слово, так і визначалась у всьому пуста природа чоловіка, природа груба, важка, нездатна ні до домоврядництва, ні до сердечних переконань, маловірна, ледача, сповнена безупинних сумнівів і вічного страху. Вони казали, що все це дурниця, що викрадання губернаторської дочки більше справа гусарська, аніж цивільна, що Чичиков не зробить цього, що баби брешуть, що баба — як

1 ... 58 59 60 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"