Читати книгу - "Карпатське танго"

його колишній роботі шефствував над ним? Зіпсували хлопця. А тепер він псує мене. Та я радий, що все так обернулося. Чомусь згадую Ба.

– Ну й добре, – за звичкою промовляю й усміхаюся.

– О, диви, нині буде свято, чи що?.. – штовхає Віктор Валерика під бік.

Чотири пляшки смачного вина, картопля в мундирах і тушонка зі свинини – справжнє багатство вечора. Змінюються епохи, світогляд, та всі покоління студентів уперто шукають істину у вині. Горілка для пияків. Для богів і студентів лише вино. Десятки очей із вікон гуртожитку давно запеленгували Віктора з Валерієм і їхню оранжеву сітку з «чорнилом». Тепер двері нашої кімнати не зачинятимуться: прикриваючись різними дріб’язковими приводами – пошуками олівця, лінійки, голки, солі – наше товариство невпинно зростатиме аж до останньої краплі вина.

– Цариця Тамара! – захоплено зустрічає Віктор невисоку руду дівчину з жіночними формами. – Яка честь для нашої кімнати та її чотирьох мушкетерів!

Галантність Віктора видається мені підозріло небезкорисливою. Тамара чарівно всміхається й протискується в хлопчаче товариство. Згодом за нею приходить Галя, теж залишається. Та ми «за», бо колежанки люблять вино, життя й хлопців. Усі дівчата в чоловічих компаніях украй потрібні, та мають один мінус: більше їдять, аніж п’ють. Скоро залишається тільки вино. Ми швидко п’яніємо.

Брат Валерія вчиться по сусідству, у ветеринарному інституті, де теж цікаве життя. І коли мій сусід щось розказує про це, то сміється настільки щиро й заразливо, що вже й не важливо, про що йдеться.

– Нещодавно група брата мала практичне заняття на фермі з визначення терміну вагітності в корів. Для того руку в довгій гумовій рукавиці аж по лікоть треба засунути в ректальний прохід корові, намацати там матку, ну й за її розмірами визначити термін… А в них у групі є такий собі Васько. Два дні не просихав, приходить із похмілля – ледве очі бачать, писок запух, спить по всіх кутках… Дійшла черга до нього, ну й він… – Валерій починає сміятися, а ми – за ним. – …ну й він… не побачив, що його до бика підвели. Як то можна було таке велике господарство в бика не побачити… – Зі сміху ми вже качаємося по підлозі. – Поставив бику діагноз: три місяці вагітності. Там апендикс узагалі-то намацав…

Наш регіт уже чутно на весь гуртожиток. Він викликає заздрість в одних і дратує інших. Та нам на всіх начхати: ендорфіни вихлюпуються з кожного. Хочеться, щоб так тривало вічно. Для цього треба ще вина, та вже немає грошей. Віктор бере один карбованець, віднайдений у чиїхось кишенях, і ненадовго зникає з Валерієм. Згодом вони повертаються з кількома пляшками й жменею паперових грошей. Валерій виглядає трохи схвильованим і все повторює Вікторові: «Ну ти й гад, Вітьку…» Той відмахується: «Тс-с, мовчи, куртка на ваті…» – і свято триває.

Сергія геть розвезло: він уже спить, по-дитячому згорнувшись калачиком. Його подушка вся в рожевій винній слині. Галя безпричинно сміється й безвідривно водить рукою у хвилястому волоссі притихлого Валерія. Віктор усе наполегливіше притискається до Тамари. Яскравий сливовий рум’янець на білій шкірі їй дуже пасує.

– Малий, іди погуляй, – просить розпашілий Віктор. – Кімната Тамари знаєш де.

Я заздрю Сергієві: і я так хочу – лицем у подушку… Та щось у вигляді Віктора змушує мене покірно піднятися і йти. Стіни плавно сунуть мені назустріч. Я відважний моряк у штормовому океані. Якась хвиля перекочує в моїй голові Тамару. Де ж її каюта. Я врятую її.

Шторм заспокоївся – мені затишно й добре. Крізь далекі голоси чую, як хлюпочеться океан. Вода проникає в каюту й дзюркотить уже десь зовсім близько. Починаю рухати ногами – хочу в туалет. Звук падаючої води наростає. Йой… мені вже, уже треба… Зриваюся, сідаю на ліжку. Несамовитий дівочий регіт: коло мене стоять дві дівчини. Одна тримає залізну миску, а друга з висоти ллє в неї воду.

– Нарешті прокинувся, бейбі. Наші вітання. Іди вже до себе. Не переймайся: ми тебе не чіпали. Хоча ти навіть дуже симпатичний. А може, спробуємо? – Переглядаються, мов досвідчені спокусниці.

Боже, який сором! Зриваюся, хапаю одежу й біжу у свою кімнату.

Ковдра з Вітькового ліжка скотилася на підлогу – я бачу красиві вигини тіла Тамари. Про Галю нагадує лише забута рожева шматинка біля ліжка Валерія. Сергій накрився з головою і якось ритмічно вовтузиться на ліжку. Студентське життя триває.

Треба якомога швидше прибрати сліди вечірки. Усі бояться несподіваних рейдів голови студради, коменданта гуртожитку, викладачів, секретаря партійного комітету й чоловіка-бульдога з таємничого кабінету без таблички. Чомусь вони завжди знають, коли приходити. Не інакше як хтось повідомляє, хто, де й коли щось святкує. Тоді у твоїй тумбочці й шафі знаходять давно забуті речі, що все ніяк не потрапляли на очі й не дочекалися вояжу на смітник. Комісія стоїть і зловтішається твоїм жалюгідним виглядом останнього нечупари-горопахи. Чоловік-бульдог із випнутою масивною нижньою щелепою мовчки залазить в усі найпотаємніші закутки шафи й твого ліжка. Ніхто не знає, як його звати, проте кожне покоління студентів передає наступникам загрозливе прізвисько Цербер. Усі інші учасники рейду ганять тебе за те, що немає порядку у твоїх речах, хоча видається, ніби шукають щось заборонене. Хоч і одягнутий, ти стаєш голим, беззахисним і вразливим. Лише Валерій не дивується таким перевіркам: звик в армії.

За три місяці навчання вже було два такі візити. Я думав, що велике місто врятує мене від тотального контролю, та, схоже, помилявся. Ці поважні люди мають уважно стежити за молоддю. Молодість – це нові течії в мистецтві й літературі, винаходи. Та й непослух, що виростає в революції, – справа гарячих молодих голів. У світі зовсім свіжа пам’ять про те, як шість років тому, у 1968-му, студенти повністю змінили Францію. Розпочалося з банального невдоволення викладанням у Сорбонні, яке невдовзі переросло в багатотисячні демонстрації студентів, а закінчилося масовим страйком усієї Франції і, врешті-решт, відставкою знаменитого Шарля де Голля.

Думаю, з лозунгами того часу й ми могли б спокійно рушити сьогодні вулицями всього Радянського Союзу – від Львова й аж до Владивостока. Це справжній вибух молодого мозку: «Усе й негайно!», «Секс – це прекрасно!», «Заборонено забороняти!», «Структури для людей, а не люди для структур!», «Революція має відбутися до того, як вона стане реальністю!», «Кордони – це репресії!», «Революцію не роблять у краватках», «Анархія – це я!»… Особливо мені подобались ось ці три гасла: «Розчахніть вікна своїх сердець!», «Забудь те, чого тебе навчили, – почни мріяти!» і «Оргазм тут і