Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

утворилась на початку та з яких елементів коагульована[58]. Проте я вважаю, що все, що сказали або написали про природу (peri phuseôs) ці вчені чи лікарі, має стосунок радше до мистецтва живопису, аніж до мистецтва медицини, я вважаю, що для того, щоб мати точні відомості про природу, не існує іншого джерела, окрім медицини. І це знання можна набути повного мірою тоді, коли коректно осягають саму медицину в усій її цілісності […] я хочу сказати, цю historia, дослідження, яке вимагає точного знання того, чим є людина, причин її утворення і всього решта[59].

Продовження тексту показує, що природу людини можна пізнати, тільки уважно спостерігаючи впливи харчування й фізичних вправ на людське тіло.

Автор трактату, таким чином, протиставляє себе тим, хто намагається заснувати медицину на загальній та глобальній теорії людини, що розглядає її у цілісності процесів «природи» та надихається філософією досократиків (як її сьогодні називають). Втім слово «природа», вжите тут у абсолютному сенсі, позначає, як видно з контексту, не всесвіт як ціле, а швидше природний процес, функціонування речей у якийсь загальний спосіб, зв’язок між причиною й наслідком, аналіз причинності. Отже, якщо автор трактату каже, що Емпедокл та інші писали peri phuseôs, то це означає не «про природу в цілому», а «про утворення взагалі», розуміючи «утворення» одночасно в активному й пасивному сенсах, як процес, завдяки якому окремі речі народжуються, зростають та помирають, та як устрій, що є наслідком цього процесу. Це поняття «утворення» є не стільки об’єктом, галуззю реальності, скільки методологічною програмою. Досліджувати його означає вивчати походження якоїсь окремої речі, намагатися дослідити її причини, конкретні процеси, які пояснюють її походження. Цей метод підхоплює Аристотель, модифікувавши водночас поняття phusis, яке він відмовиться ототожнювати з суто матеріальним процесом. Він описує його наступним чином: «найкраще починати розгляд» «розглядаючи, яким чином утворюються предмети спочатку»[60]. Зрештою пізніше цей метод буде одним з підходів до таємниць природи.

Натомість автор трактату «Давня медицина» дорікає цьому підходові, що він є не мистецтвом медицини, а мистецтвом живопису (graphikè)[61]. Він певно натякає тут на Емпедокла, який використовував аналогію змішування кольорів для пояснення утворення смертних істот з чотирьох елементів. За такого підходу медицина припиняє бути точним мистецтвом і перетворюється на мистецтво «чогось приблизного».

2. Платон

У Платона слово phusis також вживається тільки для того, щоб позначити предмет досліджень досократиків. Сократ у «Федоні» зізнається, що один час він був дуже захоплений формою знання, яку називають «пізнанням природи» і якій він одночасно визначає програму, аналогічну тій, що її знаходимо у трактаті «Давня медицина»: «знайти причину кожного явища… чому щось виникає, чому воно гине й чому існує»[62]. Та водночас Сократ повідомляє про своє розчарування. «Пізнання природи» пропонує виключно матеріальне пояснення — якщо цієї миті він (Сократ) перебуває в ув’язненні, то це лише з причини фізичної необхідності, зумовленої матеріальним устроєм його тіла. Натомість, хіба не моральна необхідність змушує його обирати те, що він вважає найкращим? Саме вона є справжньою причиною, тоді як механічна необхідність є лише умовою.

У книзі X «Законів» міститься натяк на тих, хто присвятив себе «пізнанню природи». Вони протиставляють те, що є наслідком спонтанного росту (phusei), наприклад вогонь, воду, землю та повітря, тому, що створене мистецтвом, тобто є наслідком розумової діяльності (889 в 2). Вони повністю помиляються, каже Платон, адже визначивши спонтанний ріст (phusis) як народження, що стосується перших істот (892 с 2), вони вирішили, що це першонародження, ця phusis відповідає матеріальним першоелементам (вогонь, повітря, вода та земля) (891 с 2). Інакше кажучи, вони вирішили, що першопричинами зростання всесвіту є матеріальні причини. Водночас, продовжує Платон, найдавнішою та найпершою є душа, адже вона є рухом, який рухає себе сам (892—896), а отже передує всім іншим рухам; матеріальні ж елементи є пізнішими[63]. Для стурбованих «пізнанням природи» природа залишається винятково сліпим та спонтанним процесом, тоді як для Платона принципом речей є розумна сила, душа.

Якщо книга X «Законів» протиставляє природу душі, то діалог «Софіст» (265 с і далі) пояснює нам першість душі стосовно першоелементів. Платон дорікає філософам, які здійснювали «пізнання phusis», що вони розглядали phusis (тобто процес розвитку, що породжує речі) як продукування наслідків «спонтанною та бездумною каузальністю»: вони, таким чином, розрізняли природну діяльність, що відбувається без втручання думки, та артистичну й технічну діяльність, яка передбачає розроблену розумом програму. Використовуючи це розрізнення, Платон протиставляє свою концепцію природи концепції своїх противників. Для нього phusis так само є мистецтвом, проте божественним мистецтвом:

Я вважаю, що так звані витвори природи є витворами божественного мистецтва, а те, що з них створюють люди — витворами людського мистецтва[64].

Це уявлення є надзвичайно важливим для західної традиції, як філософської, так і мистецької, Пізніше дуже часто поверталася до ідеї, що дію Природи потрібно розглядати як модель для продукування мистецького твору[65]. Вже Емпедокл використовував ремісничі метафори стосовно деміургічної творчості Афродіти — живопис, складання з використанням кріплень, гончарне виробництво, аплікація[66]. У «Тімеї» Платон натякає на відливання воску, гончарне мистецтво, живопис, процедури плавлення й лиття, техніки будівництва[67]. Зокрема божественне мистецтво міфічно представлене тут фігурою Деміурга, який ззовні діє на світ. Та для Аристотеля, про якого далі піде мова, природа діє як скульптор — вона споруджує солідний каркас, на який потім накладаються форми[68]. Вона діє також як художник — вона окреслює контур перед тим, як застосовувати кольори[69].

Ми часто зустрічатимемо у цій праці основоположну тему протиставлення та наступного об’єднання мистецтва та природи, людське мистецтво зрештою виявляється окремим випадком первісного та фундаментального мистецтва природи[70].

Між іншим, якщо для Платона phusis є божественним мистецтвом, то справжньої науки не може бути з двох причин. З одного боку, природні процеси є наслідком операцій, відомих лише богам, з іншого боку, ці процеси безперервно змінюються, вони належать порядку події, становлення, вони не є вічними, як от ідеї Справедливості чи Істини.

3. Аристотель