Читати книгу - "Африка, сни"

язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.

Один з мудил: Ето кайф, марожено!

Всі остовпіло дивляться їм вслід і стоять, мов хворі стовбняком.

Мудило в цигейковій шапці(раптово скаженіє): За мной!

Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревіння, переходяще в жіночий зойк. Продавець висовується з кіоска до половини і з заздрістю дивиться їм вслід. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеваті мудила. У них масні їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслі, лежить іще один мудило, він блює маслом вниз.

Продавець: Шо з нім такоє?

Мудило: І з тобою, дєд, таке буде, єслі дохуя масла з’їси.

З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревіння і зойки, де по де мимо кіоска швидко проносяться все нові і нові орди любителів масла. Входять мудило в спортивних штанцях і Люда, вони повзуть раком, згинаючись під маслом. В очах у них щастя.

Мудило в спортивних штанцях: А я тєбє говоріл, што когда-нібудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєріла!

Люда: Якщо б знать, можно було б на тачці под’єхать. Я їбала його так тащіть!

Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящєму пальті, вмурованого в масло.

Мудило в блєстящєму пальті: Я всіх вас їбав, падонкі, сємєро на одного, фашисти прокляті!

Мудила посміхаються.

Один з мудил: Будєш піздєть, ми тєбє і голову в масло засунєм.

Продавець: Хлопці, шо ви з ним здєлаєтє?

Мудила(регочуть): Кастріруєм нахуй.

З іншого боку до кіоску риссю надбігає агресивна старушка.

Агресивна старушка(до старого): Шо сідіш, старий поц?

Продавець кидає на старушку іспуганий погляд. Старушка убігає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись під маслом, проходить підрозділ виховательок дитячого садка. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цигейковій шапці. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.

Мудило в цигейковій шапці: Дівчата, задеріть спідниці, масла дам. (Регоче).

Одна з виховательок мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цигейковій шапці іспускає здавлений зойк і здихає. Входить дебела жінка з вусами, бородавками і куснем масла під пахвою.

Жінка до продавця: Арон, збирайся додому, сьогодні я тобі на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помічає труп мудила, який перший приніс звістку про масло.) Арон, хто це?

Арон: Він помер. Дай йому трохи масла, він його любив.

Опасиста жінка відрізає шматок масла і кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кіоска і зав’язує двері на дріт, ніг у Арона немає. Замість ніг у нього маленький возик і два утюжки. Підходить трамвай. Він абсолютно пустий і блакитний. Арон і дебела жінка неквапливо прямують на зупинку. Крім них, в трамвай ніхто не сідає. Сідаючи в двері, дебела жінка бере Арона під пахву і разом з Ароном і маслом сідає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повільно суне в блакитну далечінь під натхненні звуки полонеза Огінського і здавлені крики любителів масла.

ЗАВІСА.

Піздєц

ДІЙОВІ ОСОБИ

Магарич, митець.

Омелян Косопизд, митець.

Харитон Уйобищенко, митець.

Назар Сівуха, митець.

Альфред Залупенко, митець.

Люда, вагонна провідниця, котру всі вищезгадані митці їбуть іноді по черзі, а іноді так.

Гаврюша Обізянов, інженер.

Степан Срака, главний інженер.

Шльома Гомєльський, науковець.

Роже Гароді, французький буржуазний націоналіст.

Пророк Самуїл, старий жид.

ДІЯ ПЕРША

На сцені стоїть товарний вагон. На дверях вагона крейдяний напис «Е = mc2», трохи вище написано «Ніщо нікуди не зникає і нізвідкіля не береться». Підпис: «Ломоносов». Ще нижче написана непристойна похабєнь. Двері старанно закриті і прикручені дротом, із-за дверей чути приглушені голоси.

Перший голос: І от, уявіть собі, ця людина уходить, і ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нічого, крім старого дерев’яного корита.

Другий голос: З цього місця, будь ласка, з подробицями, Альфред Юхимович.

Перший голос: Перш за все, ви сците в корито.

Третій голос: Воно ж диряве, Альфред Юхи­мович.

Четвертий голос: Замовч, не пизди, слухай, що розумна людина каже.

Голос Альфреда Юхимовича: Повторюю ще один раз для тугодумів, ви сците в корито, шановний, а потім ставите її туди обома ногами.

Другий голос(хрипко): Шо, одєтую?

Голос Альфреда Юхимовича: Звичайно, ні, пан Сівуха, голісіньку.

Третій голос: Тю, навіщо таку хуйню робить, підійшов ззаду та засунув.

Четвертий голос: Ти, Косопизд репаний, замість багато пиздіть, учився б у старших людей.

Третій голос: Та я їбу.

Голос Альфреда Юхимовича: Спєціально пояснюю для дєтєй пріроди: моча актівізіруєт ерогенні зони у женщіни на п’ятах.

Голос Косопизда: Тю, яка іще зона, блядь, коли она і так мені кажну ніч сниться.

Четвертий голос: Та не пизди, дай послухать.

Голос Альфреда Юхимовича: Тантра, нахуй.

Голос Назара Сівухи: Я вас прошу, нє отвлє­кайтєсь, шановний Альфред Юхимович.

Голос Альфреда Юхимовича: Я акцентірую ваше вніманіє, господа. Женщіна при цьому приходить в состояніє статевого збудження.

Голос Назара Сівухи: Як ви сказали, Альфред Юхимович? Повторіть.

Альфред Юхимович: Статевого збудження, пизда очката! І саме в цю мить, господа, ви вказів­ним і безим’яним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку і починаєте її лизати, весь час піднімаючись язиком все вище, вище і вище.

П’ятий голос: І так до самої сраки. Га-га-га-га!

В вагоні роздається тваринний регіт.

Голос Альфреда Юхимовича: Саме в цю хвилину, любі друзі, до вас приходить довгожданна ерекція.

Голос Назара Сівухи: А якщо не приходить, Альфред Юхимович, тоді що робить?

Голос Омеляна Косопизда: Тада нада воду злівать.

Входить Люда, одягнута вагонною провідницею. В руках у неї підніс із їжею. Вона разкручує дріт на дверях, водночас відчиняє їх і зникає в темній пащі товарного вагону.

Голос Омеляна Косопизда: Скіки тєбя ждать можна, курва?

Голос Харитона Уйобищенка: Знов макарони, блядь?

Голос Альфреда Юхимовича: А бацили шо, нема?

Голос Назара Сівухи: Та не чавкай ти, чучундра йобана.

Голос Магарича(чавкання).

Деякий час з вагона долинає тіки чавкання, стукіт алюмінієвих ложок та репліка Омеляна Косопизда: «Давай кампот, нахуй». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сівухи: «Люда, ти готовая?», якесь таємниче шарудіння. За декілька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складену стопку із алюмінієвих полумисків. Вона поправляє зачіску, надіває формєнний берет і закручує двері на дріт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув і веселий регіт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно і весело. Входять Гаврюша Обізянов і Степан Срака, поглиблені в свої інженерні факти і розрахунки. Вони зайобані і закомплексовані.

Гаврюша Обізянов: По нашим данним, якщо будівництво не наїбнеться зараз, воно обов’язково наєбньотся в наступному кварталі.

Степан Срака(налякано): Шо тада буде, Гаврюша?

Гаврюша Обізянов(спльовує): Тюрма, нахуй.

Голос Альфреда Юхимовича: Так от, друзі мої, єслі с женщіной правільно обращаться, она становітся вже не женщіной, а сімфонієй етого, как єго?

Голос Магарича: Брамса.

Голос Альфреда Юхимовича: В пизду того Брамса! Ото пизданув, як в лужу пьорднув.

З вагону знов чути, як хтось сито ригнув. За цим голос Омеляна Косопизда: «Макарони, блядь».

Степан Срака(пошепки):