Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"

симпатична, привітна, так чемно мовила «Добрий день»!

Нестерпно! Підліснячка і тут засвітилась.

— Це, тітонько, вона і є!

— Хто? — Сніжана завдає болю невластивим їй нерозумінням.

— Ну, новенька наша!

— Ота, що про неї?.. — вразилась тітонька. — Ніколи б не подумала! Така приємна особа! Ту я, признатись, уявляла гіршою!..

— Дякую! Умієте ви підтримати! — пожартувала крізь сльози.

— Все гаразд, Софійко, не переживай! Може, тобі варто приглянутись пильніше й навіть подружитися з такою хорошою людиною? Повір, так буде краще. Збудешся ненависті — вмить полегшає!

Сніжана поспішала, бо в когось там неправильно зрісся перелам і її викликали на пораду як гарного фахівця. А Софійка з мамою та ще з Ростиком, який усе норовив помічникувати, взялися чаклувати над образом найвродливішої водяної царівни. Перли дуже личили, сліди на щоці замаскувати майже вдалось. Тим більше, в залі буде напівтемрява… Чомусь пригадалися вчорашні Сашкові слова про те, що вона, кахи-кахи, все одно буде найкраща, і стало ще веселіше. Бідолашний Сашко: і хворий, і в їхній школі нема ніякого свята! Прибиралась, наспівуючи і пританцьовуючи.

Ліда Василівна пустила дівчат перевдягатись у біологічний кабінет.

— Скелета мені не чіпайте! — заклопотано покульгала кудись у вчительську.

Всі засміялись, бо зараз навіть популярний серед шкільної братії багатостраждальний скелет цікавив їх щонайменше!

Ірці дуже личив костюм Тома Сойєра-Гавроша, чи точніше, Гаврошки. Намальовані веснянки, стильний картуз, коротенькі штанці… Все це, звісно, гарно, але куди Гаврошам до Русалоньки!

— Ого-о-о!!! — захоплено протягли дівчата, коли Софійка вбралась у синю сукню. — Від цього, як його, Кардена? Чи від Армані?

— Від мами Тані! — засміялася вдячно. — Хоч і за їхніми взірцями!

— Тетяна Іванівна могла б зробити гарну кар’єру стиліста-модельєра, якби не пішла у вчительки!

Загальний захват було перекрито нікчемним Завадчуччиним питанням: це, мовляв, Софійка вже одягла костюм чи ще не скинула нічної сорочки?

Софійка збиралась було сказати щось про вкорочені під Гавроша татові сімейні труси, але дівчата раптом аж завищали від захвату, повернувшись у інший бік. Це сукню вдягла Росяниця.

— Вау! Ти справжня русалка!!!

— Дякую, ви теж усі чарівні! — скромно опустила очі Рося. А довкола забігали зайчики від її сріблястої сукні.

— Де дістала? — заздро світили очима дівчата.

— Аж нецікаво казати: пошила самотужки. Може, дещо й не так… — ще скромніше затріпотіла віями Росава.

— Вау! — ще раз видихнули семикласниці.

Мужньо проковтнула побачене й почуте. Що ж, може, Софійчина сукня тепер і не найліпша… І її талія тепер не найтонша, але… Але в неї ще є фантастичні львівські черевички!

Розкрила блискучу коробку — о жах! — там красувався… тільки правий!!!

Порилась у пакеті, позазирала під парти, понишпорила на підвіконнях, поміж вазонами і навіть поза багатостраждальним подряпаним-замацаним скелетом… Ростик! Так і знала, що той опецьок утне якусь шкоду! Нічого, добре, що є мобілка — зателефонує коханій мамі! А мама, як у тій пісні, завжди готова пере дати рідній дитині «горобчиком хліба, синичкою солі»! Тільки хай швидко, бо карнавал за п'ятнадцять хвилин!

Тим часом розчесала новостворені пишні кучері й поклала на них Сніжанині перли.

Дівчата вже роззявили роти, щоб захоплено ахнути. Аж тут…

Рося спершу розпустила своє безмежно довге й запаморочливо темне, з зеленуватим полиском волосся.

— Чим фарбуєш? — не втрималась навіть Ірка. Та Рося вже постала перед усіма у вінку з водяних лілей! Софійчиних лілей!!!

— Живі? — аж стишили голоси дівчата. Несміливо простягали руки, але так і не зважувалися торкнутись такої неземної краси. — Навіть з росою!

Роса й справді аж здригалася на пелюстках, немов щойно витягнених з води.

— І тут вас розчарую: колір волосся натуральний. А квіти, на жаль, штучні. — Новенька закріплювала вінка замаскованим гребенем. — Але справді дуже тонка робота! Дівчатонька, чи ви не маєте на кого дивитись? То заглядайте у дзеркало: ви ж сьогодні всі принцеси! А в Софійки, погляньте, які перли!

— Дякую, — видавила через силу, і перли здалися на мить розпеченим камінням. Нічого, нічого, в запасі ще є чарівні черевички!

Та не так сталось, як гадалось. Коли примчав захеканий тато (недаремно-бо мав колись розряд із бігу), то сповістив, що вони з мамою перекидали всю хату, але черевичка ніде немає. І що десь він мусить знайтися, бо ж не голка, а зараз можна взути й босоніжки. Ось, мама спакувала. Додав, що взагалі не бачить ніякої трагедії від того, що взувачка замість синьої буде біла. Тим більше, сукенка до землі, взуття не видно… Атож, їм, чоловікам, однаково!

Тато нагадав, щоб Софійка дзенькнула, коли її забрати. А зараз не заважатиме доньці святкувати і бажає добре повеселитись.

Підійшла до розчиненої фрамуги (в кабінеті жарко, хтось вирішив провітрити) і трохи поміркувала, чи не варто викинутися з третього поверху. Але на чорному тлі шибки виразно уявилось Сашкове обличчя. Він мовби казав (і розумний же хлопець!): «Ти все одно будеш найкраща!» Тож рішуче взула босоніжки.

Добре, що не викинулась, бо такого шикарнючого видовища ніколи в житті ще не бачила! Спортзалу сьогодні не впізнати! Ялинка до стелі, гірлянди мигтять! Серпантин, конфеті, сніжинки-витинанки, новорічні плакати й стінгазети!.. Крутиться й крутиться дзеркальний глобус і посипає все довкола невагомим святковим «снігом»…

На вході кожному приколювали до грудей кругленький номерок. На карнавалі працюватиме святкова пошта: отим шпачкам-поштарикам давайте свої листи-привітання, і вони рознесуть їх за потрібними адресами.

Господи, вона ж у казці! Навколо феї, козаки-розбійники, баби-яги, циганки, вовки й лисиці! Не віриться, що це славне товариство ще вчора ходило в строгій формі й злагоджено позіхало над підручниками! Хотілося думати, що й та осяйна русалка Рося, присутність якої відчувала кожною своєю клітинкою і появу якої зустріли обожнюваним зітханням, теж несправжня. Коли закінчиться свято, зникне казка, а з нею — і та несправжня нечисть!

— Ти дуже гарна! — усміхнувся до Софійки принц Дмитро. Правда, тут же й завмер із розтягнутою усмішкою: назустріч випливала Росава.

— Класний прикид! — присвиснув пірат Вадим, проминаючи Софійку. Але за секунду відсунув чорну пов’язку з ока. Здається, навіть уклонився! — назустріч виплила Росава…

І дурневі було ясно, хто королева балу. Звісно, черга спраглих потанцювати з Роською більшала. Звісно, листівочки найчастіше носилися саме їй. Звичайно, Софійка, як і більшість інших дівчат, під час «повільних» танців самотньо підпирала стіну. Як і всі, вимучено всміхалась та удавано-весело щебетала про пустопорожні дурниці.

Пошти не слала нікому. Навіщо? Хіба не ясно, від кого гімназійні лицарі й нелицарі чекають листів?

Аж ось — і їй листівка! Від кого? Текст привітання якийсь чудний. «Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на