Читати книгу - "Гармидер у школі"

вчора було вже досить обв'язування.

Черіл взяла кілька мисок і допомогла віднести їх до класу.

— Міс, а це правда, що ви хотіли бути альбатросом?

— Звичайно. А ти?

Але образ вчительки у вигляді велетенського морського птаха — це було трохи занадто, як для Черіл, тому вона не відповіла.

Розвантаження швидкої допомоги і перенесення всіх коробочок у класну кімнату зайняло трохи часу. Дітям страшенно кортіло дізнатися, що ж там у тих слоїчках. Таємниця розкрилася дуже швидко.

— Сьогодні ми займатимемося куховарством, — оголосила міс Гармидер.

Частина дітей зустріла цю новину стогоном.

— А ми не могли б сьогодні знову займатися вертопедами?

— Думаю, вчорашніх польотів було більше ніж досить. Куховарство стане хорошою переміною.

— А що ми будемо готувати? — запитала Керолайн. — Може, морозиво?

Міс Гармидер замислилася:

— Я якось про це не подумала. Це було би чудово, але сьогодні я не взяла необхідних продуктів. А як щодо того, щоби спекти Пиріг Дружби?

— Пиріг Дружби? А що це таке?

— Його роблять у Німеччині, а ще, здається, в Канаді. Ми спечемо особливий пиріг — з використанням дріжджів, борошна, цукру, молока і води, а тоді поділимося ним з усіма у школі. Саме тому його називають «Пирогом Дружби». Це дуже гарно — ділитися чим-небудь з друзями.

Вейн замислився.

— Одного разу я поділився зі своїм другом синцем, — сказав він.

— Як це тобі вдалося? — здивувалася міс Гармидер.

— Спочатку він поставив синець під оком мені, а тоді я поставив йому.

Коли діти перестали сміятися, міс Гармидер роздала кожному по великій пластиковій мисці. Тоді вона дістала кілька пачок борошна, кілька пляшок молока, кілька великих ложок для розмішування і врешті- решт — великий брикет кремового кольору. Клас вирячився на нього.

— Що це? — запитала Тереза.

— Дріжджі. Дуже цікава річ. Насправді вони живі.

Люк штурхнув брикет:

— Воно не рухається, — поскаржився він.

— І навіть не дихає, — додала Карен.

— Думаю, цей брикет треба віднести до ветеринара, міс, — запропонувала Ребекка.

— Воно ж навіть не має очей або ніг. Як воно може бути живе?

Міс Гармидер взяла брикет у руки і почала відщипувати від нього великі шматки і роздавати всьому класу.

— Дріжджі, діти, — це такий грибок, як цвіль… — тут її голос потонув у хоральному «Фу!» усього класу. Діти брали дріжджі, нюхали їх і незадоволено відвертали носи.

— Та ні, цей грибок не шкідливий, — розсміялася міс Гармидер. — Кожна скибка хліба починається з дріжджів. Завдяки дріжджам тісто росте. Візьміть свої миски і насипте в них трохи борошна.

Минуло зовсім небагато часу, як більша частина парт, а також підлога, були покриті борошном. Діти мали білі плями на личках, на руках до середини ліктів, а також на штанцях, спідничках і джемперах — там, де вони витирали об них руки.

Джон умудрився чхнути у свою миску, і білосніжна хмара борошна розлетілася по всьо-му класу.

— Ой-ой-ой! — заверещала Сара. — Не їжте цього. Джон готує не пиріг Дружби, а Чхальний Пиріг!

— Саро, чи тобі конче треба бути аж настільки гидливою? — запитала міс Гармидер. — Просто вимішуй борошно, молоко і воду, ось так.

Клас узявся до вимішування. Дехто вимішував повільно й обережно. Було видно, що їм уже доводилося займатися цим раніше. Інші крутили ложками в мисках із запаморочливою швидкістю, а тоді вражено виявляли, що половина вмісту мисок вихлюпнулася над стінками і розбризкалася по всьому килиму.

— Ой, вибачте, — промимрила Ембер, коли її миска вирвалася в неї з рук, пронеслася в повітрі і впала на землю, оббризкавши півдюжини дітей мокрим борошном. Але всі були занадто зайняті вимішуванням, тож на це не звернули особливої уваги.

— А тепер — чарівний інгредієнт, — оголосила міс Гармидер. — За діло беруться дріжджі.

— Скільки їх треба класти? — запитала Керрі.

— Ну, не думаю, що це має значення. Коли зробите, додайте багато цукру. Дріжджам потрібен цукор, вони ним живляться. Тепер ще раз усе перемішайте, прикрийте зверху тканиною, а тоді ми поставимо тісто на нагрівач, щоби краще бродило. Дріжджі люблять, аби було тепло, тоді тісто краще росте.

Усі діти принесли по великій мисці з тістом, і ці миски було розставлено біля класного обігрівача. Міс Гармидер з кількома дітьми пішли поставити миски в інших класах. «Врешті-решт, — пояснила вона, — ми ж робимо це для того, щоби ділитися з іншими». Невдовзі кожен клас у школі мав миску, або й дві чи три, з Пирогом Дружби — на превелике своє задоволення і цікавість.

Міс Гармидер навіть передала по одній мисці для містера Шрапнеля і місіс Штурх. Директор подивився на свою миску і відсунув її на самісінький край столу. Місіс Штурх вирішила, що це для неї честь. Коли вони повернулися в класну кімнату, в ній було чути сильний запах дріжджів і борошна.

— Гм, — принюхалася міс Гармидер. — Як у справжній пекарні. А ви — справжні пекарі, — гордовито додала вона.

У відповідь третьокласники щасливо заусміхалися.

Усі були вкриті борошном і тістом з ніг до голови. Учні розкрили зошити і почали записувати, що вони наразі зробили, чекаючи, коли дріжджі також зроблять свою роботу.

— Вона справді чудова, — прошептала Карен до Джекі.

— Шрапнель хоче її позбутися, — похмуро застеріг Гленн. — Як би там не було, у неї не всі вдома. Вона хоче бути альбатросом.

— Ну і що? Я хочу бути танком, — шикнув на нього Вейн. — Так що сиди і дивися.

Перша ознака успіху з'явилася через півгодини, коли Марк помітив, що тканина над його мискою піднялася булькою. Він заглянув досередини і зі здивуванням зазначив, що суміш геть-уся спінилася. На її поверхні з'являлися малесенькі бульбашки, а сама вона піднялася до країв миски.

— Ось що роблять дріжджі! — схвильовано вигукнула міс Гармидер. — Завдяки їм тісто росте.

— І в мене так само! — закричала Джулі.

— І в мене!

Вигуки лунали по всьому класу: одне за одним діти виявляли, що робиться з їхнім пирогом. Кімната наповнилася сильним запахом бродіння. На жаль, дріжджі не перестали бродити, досягнувши верху мисок. Вони булькотіли далі і далі. Річ у тому, що діти поклали у тісто занадто багато дріжджів, не кажучи вже про цукор, якого теж було набагато більше, ніж треба.

Невеличкі шматки тканини, якими були прикриті миски, піднімалися все вище і вище, аж доки під ними не показалася бліда булькочуча маса. Це нагадувало ряд лисих голів, накритих хустками.

А тоді миски почали переповнюватися. Тісто вивалювалося через вінця і вихлюпувалося на килим. Але опинившись на килимі, воно не зупинилося і росло далі, при цьому на його поверхні весь час з'являлися бульбашки,