Читати книгу - "Золота медаль"

Шепель думає, що нам найбільше потрібні тільки будівники машин? А хто допоміг будівникам здобути освіту, хто навчив їх будувати машини? Вчитель! Отже, виходить, професія педагога ще потрібніша! Вся справа в тому, що в нас немає непотрібних, некорисних професій.

Нова думка вразила Марійку: чи не байдужа Шепель взагалі до будь-якої професії? Хіба не однаково для холодного серця де працювати: чи педагогом у школі, чи інженером на заводі? Та це вже й працею не можна буде назвати...

Марію дивувало, що Шепель так обмежує коло своїх інтересів. Хіба можна так жити? Звісно, фізику треба знати добре, але як можна радянську дівчині, комсомолці, не цікавитись політикою, мистецтвом? Згадалось, як одного разу Юля Жукова спитала в Шепель, чи читає вона газети. Шепель відповіла:

— Адже в нас щосуботи буває політінформація, я в курсі політичних подій. Крім того, це мій комсомольський обов’язок читати газети.

Марійка впіймала себе на тому, що замислилась і не зробила жодного уроку. Дуже дивно: як тільки вона розкриває підручник, одразу ж з’являється якась стороння думка, якась мрія і заважає зосередитись. Згадала, що між п’ятірок (їх так мало!) і четвірок у неї затесалась навіть трійка з української літератури. І досі цю трійку ще не виправлено. Прикро — адже вона, Марія, має цілковиту можливість знати літературу. А от минулого року вона одержала трійку навіть на екзамені...

В чому ж річ? Що заважає їй мати п’ятірки з усіх предметів?

Дівчина з подивом подумала, що ніколи раніше не ставила перед собою цього питання. Чому вона досі не замислювалась над цим отак серйозно, як тепер? Чому? Може, вона непомітно для себе стала зовсім дорослою?

Напевне, це так. Уперше цього року вона матиме право обирати депутатів до Ради. І екзамени цього року будуть в неї особливі,— екзамени на атестат зрілості.

Знайомий стукіт у двері, знайомі кроки. Мати!

Євгенія Григорівна прийшла весела, збуджена. Дочка відразу здогадалась, що в матері якийсь великий успіх.

— Марійко, чаю! Ой, як хочу запашного, міцного чаю! А втім, я сама, сама!

Але Марійка вже побігла на кухню, зашипів газ, і коли за кілька хвилин вона повернулася з паруючим чайником, на столі вже стояли склянки, сахарниця й тарілка з кексом.

— О, кекс! — вигукнула Марійка.— Та ще й лимонний, мій улюблений! Мамцю, ти, що? Зарплату одержала? Сьогодні ж тільки дванадцяте.

— Сусідка борг віддала. Візьми оцей шматочок, з підсмаженою шкоринкою. Ти ж любиш. У мене сьогодні, доню, хороший день. Стривай, зараз усе розкажу...

Дочка лукаво поглядала на матір, знала, що зараз почує від неї розповідь про якесь дивовижне зерно або про успішний дослід з новим сортом жита.

Євгенія Григорівна працювала науковим співробітником в інституті генетики. Вона вивела сорт посухостійкої пшениці, якою вже було засіяно на півдні України тисячі гектарів колгоспних ланів. На все літо мати виїздила з дочкою за місто, де були дослідні ділянки інституту.

Для Марійки це був найкращий час. Вони наймали затишну кімнату в селі, на березі невеличкої річки, зарослої верболозом і очеретом. За дослідним полем на обрії синів ліс. До нього було п’ять кілометрів, але Марійка часто ходила туди польовою стежкою між високих хлібів.

Любила вона запливати на хисткому човні в очеретяні хащі і там, притаївшись, спостерігати, як на мілкому плесі вчаться пірнати дикі каченята, як ганяють одна за одною цибаті водяні курочки, як діловито мандрує кудись черепаха або пливе, піднявши вгору голівку з жовтими цятками, старий вуж.

Дівчина вела щоденник природи і в молодших класах з захопленням збирала колекції метеликів, комах, складала гербарій. Ще й зараз можна знайти між сторінками книжки засушений листок папороті або якусь квітку, а над етажеркою і досі висить майстерне гніздо ремеза — пухнаста куля з двома входами: як розповів дівчинці якийсь рибалка, це вірна ознака, що ремез і ремезиха посварились.

Мабуть, за це захоплення природою Ніна Коробейник прозвала свою подругу Мавкою. (Тоді Ніна вперше прочитала «Лісову пісню» Лесі Українки).

Найцікавіше ж було на дослідних ділянках, де працювала мати. Колосся з білими марлевими капелюшками здавалось гребінцями піни на грайливих хвилях. А як цікаво було слухати розповідь матері про дивні перетворення злаків, про гібриди, яких досі не знала природа!

Цілими днями мати була в полі між колоссям, засмагла, в солом’яному крислатому брилі. В білому фартусі і з блискучим пінцетом у руці вона була схожа на лікаря.

Марійка з почуттям пошани й гордості стежила за її наполегливою роботою. Надзвичайна працьовитість матері іноді викликала в дочки подив. Марійка сама себе питала: яка ж внутрішня сила керувала матір’ю, що примушувало її цілі ночі просиджувати в лабораторії з лупою в руках над купкою колосків або зерна?

Невдача з якимсь дослідом надавала Євгенії Григорівні ще більшого завзяття й запалу. В такі дні вона забувала, що треба їсти, спати...

— Ну, мамцю, розповідай,— не витримала, нарешті, дочка, коли мати сіла за стіл і, обпікаючи губи, сьорбнула з склянки.— Я вже знаю, по тобі бачу, що ти торжествуєш перемогу.

— Зараз і ти торжествуватимеш зі мною, Марійко! Хоча до остаточної перемоги ще далеко.

Вона відсунула склянку і, сяючи очима, ледве стримуючи свою радість, почала розповідати:

— Ну, ти ж знаєш, що я торік посіяла найкращі зерна пшениці мого нового сорту. Три тисячі зернин відібрала власними руками — найдобірніших, з чудовими ознаками. Коли сходи зарунились, тисячу найбільш кущистих із них я обережно пікірувала і пересадила на грядку, як розсаду, тільки трохи глибше, щоб з’явилось додаткове коріння. Ти чому так дивишся на мене?

— Мамочко, скільки в тебе терпіння, наполегливості!

— А я може й розповідаю це тобі для того, щоб ти вчилась працювати з натхненням. Одним словом — як поети пишуть вірші. Але слухай, слухай. Розсада розкущилась на диво — тридцять п’ять стебел з одного кореня. А колосочки — кожний довше двадцяти сантиметрів! Урожай вирахувала — сорок центнерів на гектар. Ти це розумієш?

— Розумію, мамо. Але що станеться з новою пшеницею не на грядках, а в полі, коли її почнуть сіяти?

— Почекай. Треба закріпити в ній кущистість і добірне зерно, щоб це спадкувалося в звичайних умовах, розумієш? А торжествую я тому, що була масова перевірка сходів з одержаного влітку насіння. Ну, і виявилось, що вони кущаться, як ніякі інші сходи. Два паростки я знайшла з такою кореневою системою, наче вона розвинулася з пікірованої розсади. І от, доню, я думаю, що десь через три-чотири роки Батьківщина наша вже матиме кущисту пшеницю!

Вона встала і, забувши про чай, почала