Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

і не випускають? А я ж тепер не можу звільнитися з допомогою чарів, бо в міністерстві подумають, що я за три дні аж двічі незаконно чарував, і тоді…

— Та не торохти, — перебив його Рон, — ми ж прибули, щоб забрати тебе до себе.

— Але ж вам теж не можна застосовувати чарів…

— А нам і не треба, — Рон показав головою на передні сидіння й усміхнувся. — Не забувай, хто тут зі мною.

— Прив'яжи її до ґратів, — звелів Фред, кинувши Гаррі кінець мотузки.

— Якщо Дурслі прокинуться, мені кінець, — прошепотів Гаррі, прив'язуючи мотузку,

— Не журися, — заспокоїв його Фред, — і відійди. З цими словами Фред натиснув на газ.

Гаррі відступив до клітки. Гедвіґа, здавалося, розуміла серйозність ситуації, бо зберігала тишу і спокій. Машина ревіла дедалі гучніше, і раптом, коли Фред скерував її просто вгору, ґрати з хрускотом вирвалися з вікна. Гаррі підбіг і побачив, як вони теліпаються десь там унизу над землею. Важко дихаючи, Рон потягнув їх до машини.

Гаррі стривожено прислухався, але із дурслівської спальні не долинало жодного звуку.

Коли ґрати опинилися на задньому сидінні біля Рона, Фред здав назад, під'їхавши якомога ближче до Гарріного вікна.

— Сідай, — сказав Рон.

— Але всі мої гоґвортські речі, чарівна паличка, мітла…

— Де вони?

— Замкнені в комірчині під сходами, а я не можу вийти з кімнати.

— Жодних проблем, — відізвався з переднього сидіння Джордж. — Відійди від вікна.

Фред і Джордж обережно залізли до Гарріної кімнати.

Джордж витяг з кишені звичайну шпильку для волосся й почав колупатися нею в замку.

— Багато чарівників вважають, що це даремна трата часу, — сказав Фред. — Але ми думаємо, що деякі маґлівські трюки варто знати, хоч вони трохи й заповільні.

Щось тихенько клацнуло, і двері відчинилися.

— Ну, ми візьмемо твою валізу, а ти бери все, що тобі треба, і передавай Ронові, — прошепотів Джордж.

— Не ставайте на найнижчу сходинку, вона рипить, — шепнув Гаррі, і близнята розчинилися в темряві коридору.

Гаррі понишпорив у кімнаті, збираючи свої речі й передаючи їх Ронові через вікно. Тоді допоміг Фредові й Джорджу піднімати сходами валізу. Було чути, як закашлявся дядько Вернон.

Захекашись, вони дотягли валізу до дверей, а тоді підсунули її до Гарріного вікна. Фред заліз у машину й почав разом з Роном тягти валізу на себе, а Гаррі з Джорджем штовхали її з кімнати. Валіза поволі, сантиметр за сантиметром, пролазила крізь вікно. Знову кашлянув дядько Вернон.

— Ще трохи, — сопів задихано Фред. — Штовхніть сильніше.

Гаррі й Джордж натиснули плечима, і валіза нарешті впала на заднє сидіння.

— О'кей, змиваємося, — прошепотів Джордж. Та тільки-но Гаррі виліз на підвіконня, як за спиною в нього пролунало гучне ухкання, а вслід за ним загримів голос дядька Вернона:

— КЛЯТА СОВА!

— Я забув Гедвіґу! — похопився Гаррі й кинувся назад у кімнату. В коридорі спалахнуло світло. Він ухопив клітку з Гедвіґою, скочив до вікна й передав її Ронові. Уже вилазив на комод, коли дядько Вернон гупнув щосили в незамкнені двері, й вони з грюкотом відчинилися.

На якусь мить дядько Вернон завмер на порозі, а тоді заревів, як розлючений бугай, кинувся на Гаррі і вчепився в його ногу.

Рон, Фред і Джордж ухопили Гаррі за руки й щосили потягли до себе.

— Петуніє! — загорлав дядько Вернон. — Він утікає! ВІН УТІКАЄ!

Брати Візлі смикнули з останніх сил — Гарріна нога вислизнула з рук дядька Вернона, і він влетів у машину.

— Фред, газуй! — закричав Рон, і машина стрімко злетіла кудись до місяця.

Гаррі не міг у це повірити — він вільний! Він опустив вікно машини. Нічне повітря розкуйовдило йому волосся, а внизу швидко зменшувалися дахи Прівіт-драйв. Дядько Вернон, тітка Петунія й Дадлі німо визирали з Гарріного вікна.

— До наступного літа! — заволав Гаррі.

Візлі аж заревіли від реготу, а Гаррі вмостився на сидінні, усміхаючись від вуха до вуха.

— Випусти Гедвіґу, — сказав він Ронові, — нехай летить за нами. Вона вже хтозна-скільки часу не мала нагоди розім'яти собі крила.

Джордж передав Ронові шпильку, і за мить Гедвіґа радісно випурхнула з вікна машини й безшумно полетіла поряд з ними, немов привид.

— Ну, розповідай, Гаррі, — нетерпляче попросив Рон. — Що з тобою трапилося?

Гаррі розповів їм усе про відвідини Добі, про його попередження і про катастрофу з фіалковим пудингом. Коли він закінчив, запала довга тривожна тиша.

— Дуже підозріло, — сказав зрештою Фред.

— Тут явно щось не те, — погодився Джордж. — То він навіть не сказав тобі, хто за тим стоїть?

— Думаю, він не міг сказати, — відповів Гаррі. — Кажу ж вам: тільки-но він збирався щось бовкнути, як починав битися головою об стіну.

Гаррі помітив, як Фред і Джордж перезирнулися.

— Ви що, думаєте, він мені брехав? — запитав Гаррі.

— Ну, — відповів Джордж, — взагалі-то ельфи-домовики й самі знають могутні чари, але зазвичай не сміють вдаватися до них без дозволу господаря. Гадаю, цього Добі підіслали, щоб не пустити тебе до Гоґвортсу. Такі дивні жарти. Хтось у школі має на тебе зуб?

— Так, — в один голос відповіли Гаррі й Рон.

— Драко Мелфой, — пояснив Гаррі. — Він мене ненавидить.

— Драко Мелфой? — перепитав, обертаючись, Джордж. — То часом не син Луціуса Мелфоя?

— Мабуть, це не таке вже й поширене прізвище, правда? — відповів Гаррі. — А що?

— Я чув, як тато розповідав про нього, — пояснив Джордж. — Він був великим прихильником Відомо-Кого.

— А коли Відомо-Хто щез, — додав Фред, повернувши голову до Гаррі, — Луціус Мелфой виправдовувався, що ні до чого непричетний. Лайно собаче!.. Тато каже, що він був серед найближчих спільників Відомо-Кого.

До Гаррі й раніше долинали такі чутки про родину Мелфоїв, тож тепер він анітрохи не здивувався. Порівняно з Мелфоєм Дадлі Дурслі видавався добрим, уважним і дбайливим хлопчиком.

— Я не знаю, чи Мелфої мають ельфа-домовика, — засумнівався Гаррі.

— Ну, хоч невідомо, чий то ельф, але він, безперечно, належить давній чаклунській родині, і то досить заможній, — сказав Фред.

— Еге ж, мама завжди мріяла про ельфа-домовика, що прасував би білизну, — додав Джордж. — Але натомість ми маємо тільки старого паршивого упиря на горищі та купу гномів у саду. Ельфи-домовики водяться у давніх великих маєтках, замках і подібних до них місцях, а в нашій розвалюсі їх годі й шукати.

Гаррі мовчав. Судячи