Читати книгу - "Повернення Короля"

- О, - пожвавішав Пін, - мене дуже цікавить одна злиденна... вибач, злободенна проблема: як у вас тут зі сніданками або чимось подібним, але того ж змісту? Я маю на увазі, о котрій годині у вас сідають до столу і де тут можна підживитися, тобто чи є десь поблизу шинок? У дорозі мене підбадьорювала думка, що в мудрих та поважних гондорців мені пощастить хильнути ковток-другий пива.

Берегонд з повагою подивився на гобіта:

- Відразу помітно досвідченого вояка! Старі кажуть, у поході найперша річ - це їжа та випивка. Мені самому в далеких мандрах бувати не доводилось. Тож ти сьогодні ще нічого не їв?

- Ну, якщо бути щирим, мене пригощав ваш Володар, - зізнався Пін. - Келих вина та декілька білих булочок - не так уже й погано, але за це мене цілу годину розпитували, а від цього, мушу зауважити, апетит тільки поліпшується!

Берегонд засміявся:

- За столом і малий молодець, так у нас кажуть. На жаль, те, що тобі припадало на ранок, як і нам усім, ти вже з'їв, та ще й з такими почестями. Мінас-Тіріт - фортеця, Цитадель - його сторожова башта, зараз у нас воєнний стан. Встаємо до світанку, їмо по шматку хліба, йдемо на варту, коли відчиняють Головну браму. Але не журися, - сказав Берегонд, помітивши, як Пін похнюпився. [20]

Для тих, хто виконує важливі доручення, у нас видають додаткову порцію до обіду, а ще існує полуденок, ну і, звичайно, надвечір ми всі збираємось, щоб пообідати та розважитись. Ходімо зі мною! Отримаємо харч і поїмо на свіжому повітрі!

- Хвилинку, - затримав його Пін, червоніючи. - Апетит, або, якщо дозволиш, голод зовсім відбив мені пам'ять. Ґандальф, по-вашому Мітрандір, просив мене приглянути за його конем. Кінь цей чарівний, улюбленець ярла Рохану, від нього Ґандальф одержав Тінебора в нагороду. Здається, новий господар любить його більше, ніж багатьох людей, отже, якщо добра воля чарівника потрібна Гондору, до Тінебора треба ставитися з повагою! А також з добротою, ось як ти ставишся до мене, до гобіта, навіть краще...

- До гобіта? - перепитав Берегонд.

- Так ми самі себе називаємо, - звично пояснив Пін.

- Дуже приємно, - посміхнувся гвардієць. - Іноземна вимова добрій мові не шкодить, а гобіти, як я зрозумів, спритні на слова. Ну, ходімо, ти познайомиш мене з цим гідним скакуном. Я люблю тварин, а тут їх рідко побачиш. Мої пращури жили у вільних гірських долинах, а ще раніше - в Ітіліені... Ти не турбуйся, ми довго не затримаємося, зробимо візит ввічливості, а потім відразу до комори!

Пін пересвідчився, що Тінебор ні в чому не має нестачі. В шостому окрузі, під Цитаделлю, знаходились стайні для дюжини коней, поблизу мешкали гінці, завжди готові виконати термінове доручення від Денетора або його воєначальників. На цю пору стайні були порожні, бо гінці роз'їхались.

Коли Пін зайшов до денника, Тінебор неголосно, радісно заіржав і у вітанні схилив голову.

- Доброго ранку, - сказав Пін. - Ґандальф прийде, як тільки звільниться. Він страшенно заклопотаний, але велів тебе вітати й перевірити, як тут тебе доглядають. Отже, відпочивай, ти попрацював на славу, набирайся нових сил.

Тінебор покрутив головою, тупнув копитом, але дозволив Берегонду попестити себе по шиї та по крутих боках.

- Та він уже бажає перегонів, а не відпочинку! - сказав із захопленням Берегонд. - Який він сильний та гордай! [21]

А де його збруя? Уявляю, якою розкішною вона повинна бути!

- Для нього й найрозкішніша буде поганою, - відповів Пін. - Він не терпить збруї зовсім. Згодиться тебе нести - понесе й так, а коли ні, то вже ніякі шпори не допоможуть. Бувай здоровий, Тінеборе! Терпи і чекай, битва не за горами!

Кінь затанцював, вибивши копитами такий дріб, що вся стайня затряслась. Пін ще раз перевірив, чи повні ясла, попрощався з конем, і вони пішли.

- Тепер нам самим пора до ясел, - сказав Берегонд і повів Піна до господарського двору Цитаделі. Вони обійшли донжон і пірнули в низенькі дверцята. Довгі сходи вели до підвалу, освітленого ліхтарями. В стінах підвалу знаходились зачинені ляди. Одна ляда була відкрита.

- Це комора нашої роти, - пояснив Берегонд, просуваючи голову до отвору, і гучно покликав: - Гей, Таргоне! Привіт! Я знаю, що ще рано, але тут зі мною новенький. Намісник прийняв його на службу. Він приїхав верхи здалека й зголоднів, отож пригости нас чимось!

Вони отримали кошик з хлібом, маслом, твердим сиром і навіть парою яблук - залишки від зимових запасів, трошки зів'ялі, але міцні й солодкі. Також тут знайшлося місце для пласкої шкіряної пляшечки зі свіжим пивом, дерев'яних мисок, ложок та келихів. З цим добром вони перебралися до затишного куточка у східній частині навісної галереї; там між зубців фортеці стояла кам'яна лава і відкривався чудовий краєвид на залиту вранішнім сонцем далечінь.

Вони поїли, попили й поговорили. Берегонд розповів про Гондор, про життя в місті, про місцеві звичаї, а Пін - про свою далеку батьківщину і дивовижні краї, де встиг побувати, Берегонд спостерігав за гобітом щодалі з більшим подивом, коли той, сидячи на лаві, теліпав ногами або вставав навшпиньки, щоб виглянути з-за зубців.

- Скажу не приховуючи, пане Перегрій, - сказав Берегонд нарешті, - хоч ти і виглядаєш років на дев'ять, не більше, але зазнав таких поневірянь і бачив такі дива, що небагато наших старих воїнів могли б позмагатися з тобою. Я був подумав, що наш Намісник з примхи, наслідуючи старих королів, вирішив мати власного пажа. Але тепер [22] бачу, що ти не малюк, прошу вибачити за непорозуміння.

- З радістю вибачаю, - відповів Пін. - Хоча ти недалекий від істини. За нашими мірками, я трохи старший за підлітка - мені ще чотири роки до повноліття, коли я ввійду в літа, як у нас кажуть. Але чого ми все про мене та про мене, краще ти мені поясни, що у вас тут до чого.

Сонце піднялося вже високо; туман над долинами танув, шматки його пропливали над їхніми головами. Східний вітер посилювався, білі стяги тріпотіли й плюскотіли над фортецею. Далеко внизу, за п'ять ліг від міста виразно сріблилась Велика Ріка, вигинаючись величною дугою з північного заходу на південний; далі вона губилася у світлому серпанку, а за ним, десь за п'ятдесят ліг, лежало Море.

Пеленнор відкривався Піну мов