Читати книгу - "Поміж ворогами"

його мав батюшка, що не тільки його, але й жінку запросив до себе в гості.

- Ой, вернуся я додому та передягнусь в нову зелену сукню, - говорила писарша, - та треба б і зачесаться краще, та й надіти добре намисто або хоч накинуть на шию золотий хрестик…

- Та вже пізно. Нехай вже прибиремось іншим часом, як попросять вдруге, - говорив писар, не підіймаючи голови, та все думав, чого це батюшка став такий ласкавий, що й жінку запросив до себе на чай.

Проворний, прудкий батюшка вже скинув ризи й наздогнав їх. І о. Артемій, і його запрохані гості вкупі ввійшли в двір. Батюшка одчинив двері в прихожу. Назустріч гостям в прихожу зараз вийшла матушка, а за нею Ватя, і обидві вони дуже радо привітались з писаршею. Матушка попросила писаря й писаршу не до столової, а просто в залу.

Писар в дверях переглянувся з писаршею й прищулив одно око: дивись, мов, яка нам честь та пошана!

Батюшка ніколи не приймав писаря в залі, а запрошував його або в свій кабінет, або в столову.

- Сідайте, Феодосіє Семенівно, от тутечки, в кріслі! - просила матушка й присунула до неї крісло.

Писарша, як увійшла в залу. переступивши поріг, так і спинилась коло порога і, здається, не мала сміливості ступить далі ні на один ступінь.

- Спасибі вам! - тихо обізвалась писарша і вже хотіла сісти оддалеки од благочинної, на віденському стільці під стіною, далеченько од канапи та од стола.

- Та сідайте-бо от тутечки, в кріслі! - знов просили матушка писаршу.

«Ото лишенько! В старій спідниці якось не насмілюсь сісти в кріслі проти вікон на самому світі, та ще й коло вікна. Якби пак в новій зеленій сукні…» - думала писарша, але мусила йти на самий ясний світ і сісти в кріслі. Вона все неначе соромилась, щулилась і неначе хотіла сховаться в глибокому та широкому кріслі.

Для писарші було не первинка сидіть в кріслі, сливе в такій самій гостинній. Її батько, Семен Петрович Панасенко, був простий селянин, але він довгенько був волосним старшиною в недалекому селі, забагатів, нажився, овдовів і вдруге оженився на багатій удові; він купив тридцять десятин землі, а потім брав у посесію поле, забагатів і прикупив ще сто двадцять десятин. Він вже став заможним, мав маєтність і був вже настоятелем на справжнього дідича з селян, яких в нас в Київщині вже є чимало. Семен Панасенко вже збудував гарний панський дім в своєму хуторі й завів панську обставу в домі. Правда, Феодосія Семенівна вийшла заміж за писаря ще тоді, як її батько був волосним і ходив в свиті; але тепер вона, буваючи в батька в гостях, сиділа на канапі й на віденських стільцях, стрічалась в світлиці в свого батька і з батюшками, і з панками.

- Леонтію Петровичу, сідайте, прошу вас! - сказав о. Артемій до писаря й поставив для його віденський стілець збоку стола.

Леонтій Петрович Коцюбенко вже не так церемонився, як його жінка. Йому доводилось частенько бувать в благочинного і по ділу, і навіть в гостях. Він сів на стільці й поклав свої здорові зателепуваті кулаки на обох колінах. Він був убраний в піджак та панталони з дешевенького простого трика. На жилетці теліпався важкий нікильовий ланцюжок коло годинника.

Писар був родом таки ж з самої Горобцівки. Батько його був бідний селянин, але якось спромігся оддать його в сільську горобцівську церковну школу. Леонтій вчився дуже добре, видав екзамен на вільготу по військовій службі й, ще бувши хлопцем, служив за писаря на горобцівській сахарні. Одбуваючи військову службу, він записавсь в військову канцелярію й служив за писаря, бо вмів писати дуже гарно й виразно. Потім згодом він служив на залізній дорозі, а вернувшись додому, перейшов в горобцівську волость за волосного писаря. Коцюбенко, побувавши в бувальцях і трохи збавивши свою чесність, швидко постеріг тайну, як можна добре нажиться на писарській службі. Він брав хабарі звідусіль, цупив громадські гроші, де тільки можна було їх поцупить, клав половину штрафів з селян в свою кишеню і, як чоловік запопадний, практичний і нерозтратливий, незабаром склав собі чимало грошенят і купив вже кільки десятин землі. Держав він воли, орав, сіяв і держав навіть одного коника. Хазяйнувала більше його жінка, ніж він, бо була зроду розумна й запопадна людина.

Леонтій Петрович сидів, нахиливши свою пелехату чорноволосу голову, і скоса поглядав своїми темними здоровими блискучими очима на о. благочинного. З-під густих низьких чорних брів його очі виглядали хитро й світились розумом.

- Що ж там, Леонтію Петровичу, чувати в вас в волості? - спитав в писаря о. благочинний.

«Випитує… Цікавиться знать усе, але я йому не скажу нічого; благочинний - чоловік гострий, запопадний, але хибний і небезпечний…» - подумав писар і обізвався згодом:

- Нічого не чуть дуже цікавого. Звичайні справи йдуть своєю чергою.

- Швидко буде громадський схід? - спитав о. благочинний.

«Має якесь діло до волості», - подумав писар і трохи згодом промовив:

- Ні! мабуть, нешвидко. Од мирового посередника нема приказу, нема й бомаги; та він не дуже давно скликав вже схід.

- А мені оце жалівся управитель, що мужики наробили багато шкоди на панських луках, - сказав о. Артемій. - Тепер стоїть суша. Пасти коні й худобу нігде, а мужики оце якось вночі наробили на панському сінокосі спашу й патолочі, спасли траву з одного боку. Чи пак жалівся управитель волосному?

- Казав волосному й жалівся мировому, - сказав писар, - але ще од мирового не маємо ніякого приказу й звістки.

- А поки той приказ вийде, то люде спасуть сінокіс увесь дочиста. Вже й на моєму сінокосі позавчора попались чужі воли в спашу, - сказав о. Артемій.

«Певно, держить людські воли в займані, та люде не хотять викупить. Буде, мабуть, просити, щоб волосна управа нагнала мужиків…» - подумав писар.

- Хто то вчора приїздив до волості з дзвоником? - спитав о. Артемій в писаря.

- То приїздив становий пристав.

- Чого ж це він приїздив?-спитав о. Артемій.

- Не знаю. Чогось кликав урядника… «Ну та й цікавий же!» - подумав писар.

- Чи вже скінчив ваш батько свій новий дім? - спитала Сусана Уласівна в писарші.

- Вже давненько! - одповіла писарша й запишались.

- Чи гарний же вийшов? Гарні покої? - спитала благочинна.

- Гарний і просторний дім. Господи, який гарний та світлий, - сказала писарша й знов запишалась.

- Буде такий завбільшки, як наш, чи