Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

люди цього не усвідомлюють. Я наголошуватиму, що більшість алгоритмічних систем, які спрямовують роботу наших компаній і визначають нашу економіку, були розроблені з огляду на машини і нехтують інтересами людей.

У четвертій частині поговоримо про рішення, які має прийняти суспільство. Наразі невідомо, з якими емоціями ми будемо вигукувати ХЗ: із подивом чи з тривогою. Усе в наших руках.

Маємо велику спокусу звинувачувати технології в проблемах, які дошкуляють у періоди економічних трансформацій. Однак люди самі спричинюють проблеми і самі знаходять рішення.

Під час промислової революції з плодів автоматизації спершу користалися власники машин. До робітників переважно ставилися як до гвинтиків механізму, якими можна покористуватися й викинути. Та у вікторіанській Англії навчилися обходитися без дитячої праці, скоротили робочий день, і суспільству стало краще.

Те саме сталося зі Сполученими Штатами у ХХ столітті. Нині американці згадують про те, яка робóта вважалася «хорошою» для середнього класу за післявоєнних часів, і дивуються. Проте зміни трапилися невипадково. Кілька поколінь робітників та активістів боролися за кращі умови праці, а капіталісти, розробники державної політики, політичні лідери й виборці мудрішали. Зрештою, американське суспільство вирішило розподіляти плоди високої продуктивності між ширшими верствами.

Людство вирішило інвестувати в майбутнє. Золота доба післявоєнної високої продуктивності стала можливою завдяки щедрим інвестиціям у будівництво доріг і мостів, налагодження енерго- й водопостачання, каналізаційних систем і комунікацій. Після Другої світової війни величезні ресурси були спрямовані на відбудову знищених війною об’єктів, але й також вкладалися кошти у фундаментальні дослідження. Інвестори звернули погляди на нові галузі: авіакосмічну, хімічну, комп’ютерну й телекомунікаційну. Інвестували в освіту, щоб підготувати дітей до життя у світі, який дістанеться їм у спадок.

Перспективи завжди непевні, і часто трапляється так, що блискуче майбутнє народжується за найпохмуріших часів. Із попелу Другої світової війни ми побудували заможніший світ — тому що прагнули цього й тяжко працювали, а не тому, що такою була наша доля. А от Перша світова війна лише подовжила лихоліття. У чому ж різниця? Після Першої світової переможці покарали переможених, після Другої — інвестували в добробут переможених і допомогли їм знову стати на ноги. Після Першої світової у Сполучених Штатах ветерани повернулися додому й стали жебраками, після Другої — їх відправили вчитися в коледжі. Технології, розроблені в часи війни, зокрема цифрові обчислення, стали доступні широкому загалу й перетворилися на фундамент майбутнього. Заможні люди платили податки, щоб фінансувати суспільне благо.

Однак у 1980-х роках у Сполучених Штатах поширилася ідея про «корисну жадобу», і ми махнули рукою на процвітання суспільства. Ми погодилися: що добре для фінансових ринків, добре для всіх. Ми побудували економіку так, щоб ціни на акції сягали захмарних висот. Ми переконували себе, що «ринок» акцій, облігацій і деривативів — те саме, що ринок Адама Сміта з реальними товарами й послугами, якими послуговуються звичайні люди. Ми спустошили реальну економіку, лишивши людей без робóти і відправивши їхні заробітки на служіння корпоративним прибуткам, з яких користається дедалі вужча верства суспільства.

Ми прийняли хибне рішення 40 років тому, та не мусимо триматися його. Те, що по всьому світі мільярди мешканців країн, які розвиваються, вилазять зі злиднів, тоді як прибутки пересічних громадян більшості розвинених країн зменшуються, має підказати нам: на якомусь етапі ми не туди звернули.

ХЗ-технології ХХІ століття здатні перевести в турборежим розвиток продуктивності в усіх галузях. Однак продуктивніша діяльність — це лише початок. Ми повинні рівномірно розподіляти плоди продуктивності й мудро їх використовувати. Якщо машини справді вкрадуть у нас робóту, це станеться через брак уяви й готовності будувати краще майбутнє.

Частина перша. Правильні мапи

Мапа не є територією.

Альфред Коржибскі 1. Розгледіти майбутнє в теперішньому

Журналісти часто називають мене футуристом, але, мабуть, я радше картограф. Я креслю мапи теперішнього, щоб розпізнавати можливості майбутнього. Мапи — не просто схеми місць і доріг, а системи, які дають побачити, де ми і куди прямуємо. Одна з моїх улюблених цитат: «Письменник створює контекст для думок інших людей» (Едвін Шлоссберґ)24. Книжка, яку ви тримаєте в руках, — моя мапа.

Ми користуємося мапами, де показано спрощену реальність, не лише щоб дістатися з одного місця в друге. Мапи стають у пригоді за будь-яких обставин. Ми можемо пройтися вночі нашим помешканням, не вмикаючи світла, бо маємо ментальну мапу розташування кімнат, кожнісінького стільця й стола. Коли підприємець або венчурний капіталіст приходить щодня на роботу, він послуговується ментальною мапою технологій і бізнес-середовища, в якому працює. Ми структуруємо світ за категоріями: друг чи знайомий, партнер чи конкурент, важливе чи неважливе, терміново чи нетерміново, майбутнє чи минуле. Для кожної категорії маємо ментальну мапу.

Як засвідчують сумні історії людей, що довірилися GPS й дозволили завести себе на знесений міст, мапи помиляються. У бізнесі й технологіях не вдається передбачити, що попереду, бо ми користуємося старими, ба навіть поганими мапами, де пропущено важливі деталі середовища або подано хибні відомості про нього.

У галузях, що стрімко розвиваються, зокрема в науці й технологіях, мапи помиляються через надлишок невідомого. Кожний підприємець, кожний винахідник — це ще й дослідник, який намагається розібратися, що можливо, що працює, що неможливо і як просуватися далі.

От, наприклад, підприємці США, які працювали над трансконтинентальною залізницею в середині ХІХ століття. Ідея з’явилася 1832 року, але проект видавався нереалістичним, доки в 1850-х роках Палата представників не виділила кошти на масштабні дослідження території на Заході США (важлива умова для початку будь-яких будівельних проектів). Після розвідувальних робіт протягом 1853–1855 років було видано «Дослідження для тихоокеанської залізниці» (Pacific Railroad Surveys) — 12-томну збірку про території американського Заходу, що простягаються на понад 600 квадратних кілометрів.

Однак усі ті дані нічого не дали. Точилися суперечки