Читати книжки он-лайн » Інше 🤔❓💭 » ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 135
Перейти на сторінку:
про найкращий шлях, геофізичні переваги північного напрямку над південним, а також невільницьку працю. Навіть, коли 1863 року зі шляхом визначилися і будівництво почалося, виникли неочікувані проблеми — локомотиву було тяжко підніматися крутішим, аніж передбачали дослідники, схилом; через погодні умови деякі відтинки шляху ставали взимку непрохідними. Не можна накреслити лінії на мапі й сподіватися, що все складеться бездоганно. Довелося перемальовувати й переправляти її згідно з оновлюваними даними, поки не сформувався чіткий план дій. Дослідники й розвідники пройшли чимало хибних шляхів, перш ніж визначилися з остаточним.

Створити правильну мапу — наше головне завдання, якщо ми хочемо розібратися у ХЗ-технологіях. Перш ніж вигадувати, що робити зі штучним інтелектом, службами за запитом і втратою робочих місць для середнього класу, перш ніж уписувати все це у майбутнє, в якому ми прагнемо жити, треба переконатися, що нас не засліплюють старі ідеї. Треба шукати моделей, які виходять за колишні рамки.

Мапа, якою ми користуємося на шляху до майбутнього, — ніби пазл, де бракує багатьох елементів. Можна розгледіти чіткі обриси одного шматочка, скласти другий, але все одно лишаються прогалини і цілісної картини не виходить. Та от хтось приносить елементи, яких бракувало, і висипає на стіл — очам відкривається довершений малюнок. Мапа невідомої території відрізняється від пазлу тим, що ніхто не знає заздалегідь, якою вийде картинка. Поки не побачимо картинки, її не існує — це пазл, який ми дорогою самотужки складаємо, і вигадок у ньому не менше, ніж відкриттів.

Пошук шляху до майбутнього — колективна праця. Кожний першопроходець знаходить важливі елементи пазлу, завдяки яким усі просуваються вперед.


Рими в історії

Згідно зі славнозвісним афоризмом Марка Твена, «історія не повторюється, але часто римується»25. Треба вивчати історію й простежувати закономірності. Це перший висновок, якого я дійшов, обмірковуючи майбутнє.


Історія про те, як на початку 1998 року розроблялося, переосмислювалося й поширювалося поняття «відкрите програмне забезпечення», засвідчує, що ментальні мапи обмежують світогляд, а вміння оновлювати їх сприяють доцільнішим рішенням. Люди зрозуміли, що програмне забезпечення весь час змінюється, і це розуміння вплинуло на розвиток усієї індустрії і допомогло передбачити обриси нового світу.

Перш ніж розповісти цю тепер уже давню історію, запрошую вас повернутися в далекий 1998-й.

Програмне забезпечення розповсюджувалося у фабричних коробках, і нові програми виходили щонайбільше раз на рік, а іноді й раз на два чи три роки. Лише 42 відсотки американських родин мали персональний комп’ютер (ПК), тоді як нині власниками смартфонів є 80 відсотків громадян. На той час усього 20 відсотків населення США користувалися бодай якимись мобільними телефонами. Інвестори цікавилися інтернетом, та йшлося все ще про скромні масштаби: лише 147 мільйонів користувачів у всьому світі. А от нині цей показник сягає 3,4 мільярда. У США більше ніж половині користувачів доступ до інтернету надавала AOL. Amazon та eBay були на ринку вже три роки, а Google заснували лише у вересні 1998-го.

Microsoft зробила свого засновника й виконавчого директора Білла Ґейтса найзаможнішою людиною у світі. Компанія лідирувала у сфері технологій і монополізувала програмне забезпечення для персональних комп’ютерів, знищуючи одного конкурента за другим. У травні того року Міністерство юстиції США провело антимонопольне розслідування проти Microsoft, так само як років за 30 до того — проти IBM.

На відміну від пропрієтарних програм, які зумовили успішність Microsoft, відкрите програмне забезпечення розповсюджується на умовах, що дають змогу всім охочим вільно аналізувати й модифікувати програми чи використовувати їх для власних розробок. До відкритого програмного забезпечення належать операційні системи Linux й Android; браузери Chrome і Firefox; популярні мови програмування Python, PHP і JavaScript; сучасні платформи супермасиву даних Hadoop і Spark та інноваційні сервіси з використанням штучного інтелекту на зразок TensorFlow від Google, Torch від Facebook чи CNTK від Microsoft.

Коли з’явилися комп’ютери, програмне забезпечення переважно було відкритим, хоч так іще не називалося. Комп’ютери продавалися в комплекті з базовим софтом, але більшість систем, з якими машини ставали корисною технікою, розроблялися на замовлення, щоб вирішувати конкретні проблеми. Програми, які написали науковці й дослідники, зазвичай були у відкритому доступі. Проте наприкінці 1970-х і на початку 1980-х компанії усвідомили, що конт­роль над програмним забезпеченням дає комерційний зиск, і почали закривати доступ пропрієтарними ліцензіями. 1985 року програміст Массачусетського інституту технологій (MIT) Річард Столлман опублікував Маніфест GNU, де визначив принципи того, що назвав «вільним програмним забезпеченням» — саме вільним, а не просто безкоштовним26. Такі програми можна вільно, без доз­волу, аналізувати, розповсюджувати й модифікувати.

Амбітна мета Столлмана була такою: створити безкоштовну версію операційної системи Unix, яку розробив дослідницький центр Bell Labs корпорації AT&T.

Unix розробили наприкінці 1970-х років. AT&T на той час користувалася законною монополією й отримувала величезні прибутки, надаючи послуги телефонного зв’язку. Отож AT&T не могла конкурувати в комп’ютерній індустрії, де тоді лідирувала IBM. Відповідно до судового рішення 1956 року, ухваленого на підставі угоди між AT&T та Міністерством юстиції США, компанія передала Unix дослідницьким організаціям на щедрих умовах. Завдяки цьому програмісти університетів і компаній з усього світу доповнювали операційну систему ключовими елементами.

У рамках наступної угоди 1982 року AT&T вибила дозвіл конкурувати на комп’ютерному ринку, погодившись, щоб її поділили на сім менших компаній (так звані Baby Bells). Тоді AT&T спробувала зробити Unix пропрієтарною системою. Компанія подала в суд на Каліфорнійський університет у Берклі, який розробив альтернативну версію Unix — BSD (Дистрибутив програм Берклі). AT&T намагалася прикрити «колективне господарство», яке, власне, й уможливило появу цієї операційної системи.

Поки берклівська версія Unix загальмувалася через судовий процес, проект GNU Столлмана (назва походить від рекурсивного акроніма «GNU — не Unix» (Gnu’s Not Unix)) скопіював усі ключові елементи Unix, окрім ядра (центрального фрагмента програмного коду, що для решти програми слугує «автоінспектором»). Ядро розробив фінн, студент факультету інформатики Лінус Торвальдс. У магістерській роботі 1990 року він описав мінімалістську Unix-подібну операційну систему, сумісну з багатьма архітектурами, і назвав її Linux.

1 ... 6 7 8 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"