Читати книгу - "Любов у спадок"

разі не потикатися самій за стіни. Дівчинко, згадаєш моє слово, у країні незабаром знову почнеться війна. Шотландці чогось уже надто жваво сновигають то тут, то там, тож не здумай!

Стара накивала на дівчину скорченим пальцем, не зводячи з неї пильного погляду. Еріка байдуже знизала плечима.

— Кет, не мели дурниць. У цій країні війна починається щовівторка. А ось кролик до обіду знадобився б, навіть дуже!

— Не забудь дати собі лад! — суворо наказала стара нянька. — Стріляти дичину — чоловіча справа. А ти розчешися та вмийся. Пригадай, що я тобі сьогодні казала. Ти з роду Персі, а це багато до чого зобов’язує.

— Звісно, — похмуро буркнула собі під ніс Еріка, зачиняючи двері. — Щось сьогодні забагато розмов про моє походження. Незабаром почуватимуся просто принцесою!

Гарний настрій враз її полишив. Нічого, вона все одно сьогодні вшиється із замку, що б не казала стара Кет! Вона зійшла на другий поверх, без жалю розштовхала своїх сонних братів. Бранвен, як завжди, почав лаятися спросоння: мовляв, чого це їх підняли вдосвіта. Еріка тільки посміювалася, стягаючи з хлопців спільну ковдру зі шкір, якою бідолахи вкривалися. Зрештою Бран протер очі, невдоволено забурмотів і почав нишпорити під лежанкою, шукаючи свої чоботи. Гіл мовчки вдягався. Він взагалі був боязкий і скромний, а це засмучувало батька. Якщо Бран у свої вісімнадцять уже мав вигляд справжнього чоловіка, високого й кремезного, то, дивлячись на Гілберта, навряд чи можна було сказати, що він молодший за брата лише на рік. Худенький і хворобливий, він здавався підлітком. Гіл не любив битися, перед вправами на мечах і списах віддавав перевагу грі на сопілці. Щоправда, і грав на ній божественно. Слухати його приходили з найдальших сіл, запрошували грати на святах, і Гілберт по праву пишався своїм умінням.

— Агов, лежні! — лунко гукнула Еріка, дражнячи братів. — Ми з Кетрін уже наносили води, а піч розтопити нема чим. Скільки ж можна спати? Хіба справжні лицарі можуть припустити, щоб леді сама тягала цебра? Ваш обов'язок — допомогти нещасній шляхетній панянці, до того ж, власній сестрі, — вона стражденно звела очі до стелі, та по тому швидко показала Брану язика. — Може, тому тебе й не приймають у лицарі?

Остання шпилька призначалася старшому братові. Бран, який давно вже мріяв бути посвяченим у вищий військовий стан, обурено пожбурив у неї подушкою. Вона спритно ухилилася від важкого вовняного валика і скорчила ще одну кумедну пичку. Миттєво витягла з кишені заздалегідь прибережену шишку та поцілила Бранвену просто в ніс. Не чекаючи, поки той остаточно прокинеться та завдасть їй перцю, заливаючись реготом, прожогом вискочила з кімнати. Такі жартівливі сутички відбувалися між ними щодня. Еріка завжди знаходила привід покепкувати з надто серйозного, на її думку, Брана, чи пожартувати з довірливого Гілберта. Вони в Тейнделі жили дружно, хоча їхню родину й не можна було, напевне, назвати звичайною.

По смерті матері батько змалечку вчив її захищатися, й виховання Еріки навряд чи відрізнялося від виховання хлопчиків. Навпаки, вона користувалася ще більшою волею, оскільки була найнепосидючішою дитиною. Саме вона, а не Бранвен верховодила в усіх дитячих витівках, які вони влаштовували. Частенько Кет, витягаючи заплакану трійцю з якогось неймовірного місця, лише безпорадно спліскувала руками: як таке спало на думку звичайній дитині? Спершу братам добряче діставалося за те, що вони втягують маленьку сестричку в свої пригоди, але невдовзі сер Родерік з'ясував, хто ініціатор усіх неподобств. Однак Еріка, незважаючи на найсуворіші заборони, не полишала своїх витівок. Просто не могла впоратися з власною непосидючою вдачею! Можливо, якби поруч була мати, то змогла б вплинути на неї, а так… Ніким не контрольована дівчинка цілими днями тинялася по замку, не знаючи, що його робити, й це виливалося в нескінченні витівки та вибрики. Скільки разів, після чергового покарання, на залитій слізьми подушці вона обіцяла собі, що більше не засмучуватиме батька й Кет! Але наступного ранку все повторювалося.

Ось і зараз Еріка збиралася порушити няньчину заборону та податися до лісу. Скільки можна! Вона працювала цілий ранок. Хай тепер Бран і Гіл допомагають старій Кетрін. А вона зовсім не хоче сидіти в замку такого чудового дня, тим більше, що думка про кролика не давала їй спокою. Печеня вже парувала в неї перед очима, так що дівчина навіть облизнулася. Вона принесе додому дичину, що б там Кет не казала!

Еріка спокійно могла впоратися з луком і мисливським ножем, трохи вміла фехтувати легким одноручним мечем, але її улюбленою зброєю була праща. Щоб натягти тятиву й тримати удар меча, потрібні дужі руки, а вона була досить тендітна. Еріка посміхнулася, згадуючи, як у дитинстві заливалася слізьми через те, що була найменшою. Нічого, зараз їй це навіть подобалося. Вона може прослизнути в найвужчу розпадину, легко втриматися на найтоншій гілці, та й стрибати по каменях так зручніше. Щоб упоратися з пращею, сили зовсім не потрібно. Зате необхідна влучність, а з цим у неї все гаразд. Вона могла вцілити зі ста ярдів у маленьке дике яблуко й частенько вигравала в дорослих стрільців під час сільських змагань серед лучників.

Вихором увірвалася вона до себе в кімнату, схопила свою маленьку пращу та застромила її за пазуху. Слід було поквапитися, поки брати не спустились. Легко збігла сходами, обережно визирнула за двері. На подвір'ї нікого не було: видно, Кет порається в кухні, а Доллі в корівні. Біля воріт дрімав Муругий Піт, обгорнутий своїм незмінним пастушим чорно-білим пледом, який дістався йому за давніх часів від якогось шотландця. Піт хворів на ревматизм, і цей пухнастий подарунок дуже став йому в пригоді.

Дівчина прислухалася. З-під пледа чулося голосне хропіння. Власне, сонце вже давно зійшло, час був мирний, на стіні стояв ще один стражник, тож старому ніщо не заважало дрімати. Батько, їдучи, взяв із собою кількох людей разом із Джошем, начальником варти, й усі, хто лишився в замку, користувалися тимчасовою відсутністю старших, аби добряче виспатися.

Еріка тугіше затягла пояс на сукні та