Читати книгу - "Джим Ґудзик і машиніст Лукас"

лунали в його вухах, а ще він думав про пані Ваас, яка завжди була доброю та дуже його любила. На душі в нього скребли кішки та співали скрипки.

Глава четверта, у якій у море виходить незвичайний корабель і Лукас дізнається, що на Джима-Кнопку можна покластися

Минула вечеря, Джим позіхнув так сильно, ніби жахливо втомився, і сказав, що негайно йде в ліжко. Пані Ваас це дещо здивувало. Зазвичай їй коштувало багатьох зусиль вмовити Джима піти спати, але тут вона подумала, що хлопчик і справді дорослішає. Коли він уже лежав у постелі, вона, як завжди, ще раз зазирнула до нього, гарненько накрила його ковдрою, поцілувала на сон прийдешній і, погасивши світло, вийшла з кімнати. А потім повернулася на кухню в'язати йому нового светра.

Джим лежав у ліжку та чекав. У вікно світив місяць. Було дуже тихо. Тільки океан мирно гуркотів біля державного кордону та з кухні час від часу лунало тихе стукотіння спиць.

Раптом Джим подумав про те, що він ніколи не носитиме светра, над яким працювала пані Ваас, і що з нею трапиться, дізнайся вона таке…

У Джима на серці стало так жахливо тяжко, що краще було б заплакати чи побігти до кухні та все розповісти пані Ваас. Але тут він пригадав слова Лукаса, що той сказав йому на прощання, і зрозумів, що треба мовчати.

Проте це було важко, майже незносно важко для того, хто поки що вважався напівпідданим. До того ж Джим раптом відчув страшну втому. Ще ніколи він не залишався без сну так довго, тому очі його ледь слухалися. Якби можна було б хоча б походити туди-сюди чи у щось пограти! Але хлопчик лежав у теплій постелі, і його непереможно тягло до сну.

Він раз-по-раз уявляв собі, як добре було б просто взяти та заснути. Джим тер очі та щипав себе за руку, намагаючись залишатися бадьорим. Він воював зі сном.

Але раптово все-таки задрімав.

І йому видалося, ніби стоїть він біля державного кордону, а вдалині нічним океаном їде локомотив на ім'я Емма. Він котить по хвилях наче по суші. А в кабіні, що освітлена прожектором, Джим бачить свого друга Лукаса, який махає йому великою носовою хустинкою червоного кольору та кричить:

– Чому ти не прийшов? Прощавай, Джиме! Прощавай, Джиме! Прощавай, Джиме!

Голос у Лукаса незнайомий, його луна віддається в ночі. Раптом гримить грім, спалахує блискавка, і з океану починає дути різкий холодний вітер. І у витті вітру знову чується голос Лукаса:

– Чому ти не прийшов? Прощавай! Прощавай, Джиме!

Локомотив стає все менше та менше. Останній раз його видно у сліпучому світлі блискавки, а потім він щезає далеко за темним обрієм.

Джим у розпачі намагається бігти по воді навздогін, але його ноги ніби вростають у землю. Намагаючись відірвати їх, Джим прокинувся та в жаху скочив.

Кімната була залитою місячним світлом. Котра година? Чи пішла спати пані Ваас, чи ні?

Північ вже пройшла: Усе було уві сні чи насправді?

У цю мить годинник на башті королівського замку пробив дванадцять разів. Джим вискочив із ліжка, швидко одягся і вже було хотів вилізти у вікно – але тут саме згадав про листа. Йому треба неодмінно намалювати листа для пані Ваас, інакше вона жахливо сумуватиме. А так не можна. Тремтячими руками Джим вирвав зі свого зошита листка та намалював ось що:

Це означало: "Я поїхав разом із Лукасом-машиністом на Еммі".

А потім ще швидко домалював унизу ось що:

Це означало: "Не засмучуйся, не турбуйся!"

І в самому кінці швиденька намалював ось це:

Це означало: "Цілую тебе. Твій Джим".

Потім він поклав листка на подушку та легко й швидко виліз у вікно.

Прийшовши на обумовлене місце, Джим не знайшов там локомотива на ім'я Емма. Лукаса теж ніде не було видно. Тоді Джим побіг униз, до державного кордону.

Там він побачив Емму, яку вже спустили на воду. Верхи на локомотиві сидів Лукас-машиніст. Він саме прилагоджував вітрило до щогли, що була укріплена просто на кабіні.

– Лукасе! – важко дихаючи, заволав Джим. – Зажди, Лукасе! Ось він я!

Здивований Лукас обернувся, і дружня посмішка освітила його широке обличчя.

– Боже ти мій, – сказав він, – Джим Кнопка. Я вже гадав, тобі перехотілося приходити. Дванадцять аж он коли пробило!

– Та я знаю, – відповів Джим. Він зашльопав водою, ухопився за Лукасову руку та видерся на локомотив. – Забув про листа, розумієш? Тому мені довелося повернутися.

– А я боявся, що ти проспав, – сказав Лукас, випускаючи зі своєї люльки тютюнову хмаринку.

– Я й дещиці не спав! – заприсягся Джим. Звісно, це була неправда, але він не хотів втрачати лице перед другом. – А ти насправді поїхав би без мене?

– Ну-у, – відповів Лукас, – я би, звісно, ще трохи зачекав, проте потім… Звідки мені знати, а раптом ти за цей час передумав? Так же могло бути, правда?

– Але ж ми домовлялися, – із докором сказав Джим.

– Так, – погодився Лукас. – І я страшенно радий, що дотримав слова. Тепер я знаю, що можу на тебе покластися. До речі, як тобі подобається наш корабель?

– Пречудово! – відповів Джим. – А я завжди думав, що локомотив у воді потоне.

Лукас посміхнувся.

– Не потоне, якщо завчасно випустити воду з котла, прибрати із тендеру вугілля, а двері законопатити, – пояснив він, випускаючи з люльки маленькі тютюнові хмаринки. – Ця хитрість не будь-кому відома.

– Двері треба що? – перепитав Джим, який ніколи не чув такого слова.

– Законопатити, – повторив Лукас. – Це означає, що всі