Читати книгу - "Планета трьох сонць"

проситись у політ на «Стрілі», але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомій планеті незнайомої сонячної системи.

Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном «Стріли» було обрано Навратіла.

Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.

Що у вас таке, друже?

Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?

Навратіл вражено звів густі брови:

Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промінь» можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.

Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.

А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?

Северсон схилив голову:

Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…

Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п’ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б’ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем у «Стрілі», полетите разом з нами.

Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до «Стріли». Услід їм лунали побажання:

Щасливої дороги!

Сердечний привіт квартянам!

До скорого побачення!

Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили «Стрілу» від велетенського «Променя».

Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.

Уперед! — наказав Навратіл.

Літак вислизнув з обіймів «Променя» і попрямував униз, до великого живого глобуса.

Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.

Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.

Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.

Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксима — з’явилась уже при польоті над протилежною півкулею.

Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, - жартував Краус.

Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!

Погляньте, — показав Краус пальцем униз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?

Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб’ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитися з близької відстані.

То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.

Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…

***

«Промінь» тим часом встановив постійну швидкість вісім кілометрів на секунду. Така швидкість була йому необхідна для того, щоби перетворитись на штучний супутник Кварти.

Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею зі «Стріли».

Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилова. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…

Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…

Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що «Промінь» набув обертального руху.

Першим опам’ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.

Струму нема! — вигукнув він. — Тривога номер один! «Промінь» пошкоджено!

Всі вмить одягнули скафандри. За аварійним розкладом кожен помчав на свою дільницю: Вроцлавський — до кабіни керування, Чан-су — до електростанції, решта — до складів ядерного пального та кисневих камер.

Відчинивши сталеві двері атомної електростанції, Чан-су ніби остовпів на порозі: крізь велетенський рваний отвір у стіні на нього дивилося зоряне небо. Від апаратури лишились самі уламки.

Старанно замкнувши за собою герметичні двері, щоб із зорельота не виходило повітря, Чан-су помчав до головної кабіни.

Там на нього чекали невтішні повідомлення:

Прилади не працюють…

Склади пального й продуктів знищено… Знищено обидва допоміжні літаки…

Швидкість «Променя» від удару знизилась…

Чан-су чітко й енергійно давав розпорядження: